Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

Реалізація норм даного пункту передбачає розробку спеціального підзаконного акта, у якому б деталізувався відповідний порядок. Розрахунок частки доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства з метою застосування ФСП проводиться на основі наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік».

Відповідно до норм Закону України від 15.12.1993 р. № 3691 «Про племінну справу у тваринництві» племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. Згідно з нормами ст. 5 зазначеного Закону суб’єктами племінної справи у тваринництві є власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві. Згідно з нормами ст. 1 зазначеного Закону племінними та (генетичними) ресурсами є тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, які мають племінну (генетичну) цінність.

301.2-301.3. Відповідно до норм Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може здійснюватися в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми, внаслідок чого до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

301.4-301.5. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, так само, як і новоутворені, в рік створення платниками податку не можуть бути (оскільки не можуть підтвердити напрям своєї діяльності). На сплату ФСП вони можуть перейти лише з 1 січня наступного року за умови підтвердження необхідної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

301.6. Зазначений пункт містить додаткові обмеження щодо можливості застосування ФСП окремими сільськогосподарськими товаровиробниками. Зокрема, йдеться про:

— суб’єктів, у яких понад 50 % доходів від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва займає виручка від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутра та хутряних виробів (крім хутрової сировини), а також, які виробляють і реалізовують підакцизні товари (крім виноградних виноматеріалів, що в подальшому використовуються іншими суб’єктами для виробництва готової продукції) — зазначена норма повністю кореспондує з нормами ст. 155 «Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції» розділу III «Податок на прибуток підприємств», що визначає специфіку оподаткування даної категорії платників;

— суб’єктів, що мають станом на 1 січня базового (звітного) року податковий борг (за винятком безнадійного боргу, що виник внаслідок дії форс-мажорних обставин). Причому така вимога стосується лише заборгованості по обов’язкових платежах, передбачених у статтях 9 та 10 ПК. Якщо платник зможе довести, що безнадійний борг виник внаслідок дії форс-мажорних обставин, він матиме змогу перейти на сплату ФСП.

Визначення податкового боргу подано у пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять». Під ним розуміється сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником або узгоджена в порядку апеляційного оскарження, не сплачена в установлений строк.

Порядок списання безнадійного податкового боргу визначається ст. 101 ПК. Під терміном «безнадійний податковий борг», відповідно до норм цієї статті, розуміється, зокрема, й податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

З огляду на те, що сплата ФСП пов’язана зі специфікою сільськогосподарського виробництва, яка залежить у тому числі від природно-кліматичних умов вирощування сільгосппродукції, на випадок виникнення у платника податку форс-мажору з незалежних від нього причин у гл. 2 запроваджено нову норму. Сутність її полягає у тому, що у разі, коли платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва через виникнення обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати вказаний поріг.

302.1. Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

302.1. Об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди.

Відповідно до пп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ землі сільськогосподарського призначення — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Таке визначення цілком кореспондує із нормами ст. 22 «Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання» Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з нормами Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать як безпосередньо сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), так і несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Нормами пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 передбачено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПКУ — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.