Читати книгу - "Одне Різдво на двох , Лада Короп"

**_Минув місяць. _** 

    Дні перетікають у тижні. А тижні у місяці. Цілий місяць я працювала наче кінь. Намагаючись забути ту відпустку у горах. Розумію, що дуже сумую за Девідом. Але нічого не поробиш ми більше ніколи не побачимось. Невже я зробила найгіршу помилку у своєму житті? Моя сестра Джул вважає, що так. Вона мені прямим текстом дала зрозуміти що я повна дурепа. Я з нею повністю згідна. Зі своєї вини я втратила справжнє і щире кохання. Хоча мені це дуже гірко визнавати. 

— Шеріл, тебе кличе якийсь чоловік, — каже мій бос Джордан. Весь такий пихатий. Як завжди. Він рідко рахується з іншими. Й це реально бісить. Вкотре хочу сказати йому що я Шеррі та вирішую втриматися. Може у нього просто погано з пам'яттю. 

— Хто такий? — цікавлюся. 

— Не знаю. Сказав, що хоче з тобою поговорити. — Добре. Зараз підійду. Тільки дороблю план. — Мені в принципі все одно. Хай чекає. 

— Добре, бос. Джордан йде, а я швидко приводжу себе до ладу і йду подивитися хто до мене прийшов. 

Виходжу з дверей кабінету й одразу ж натикаюся на щось міцне. Це чоловіче тіло. Підіймаю очі й бачу найгарніше обличчя у світі. І темно сірі глибини. 

— Девід..., — шепочу. 

— Шеррі, я ледве тебе знайшов. Виявляється Нью-Йорк дуже велике місто, — сміється чоловік. 

— Ти тут? Я думала ми більше ніколи не побачимось. Це так неочікувано. — Я зрозумів що не зможу без тебе. Щоб там не було і як би ти до мене не ставилася. Дай мені шанс. Хоча б один. 

— Девід. Я така рада. Ти прийшов. І... Не знаю що говорити у таких ситуаціях. Тому мовчу. А Девід бере мене за руку й ми заходимо до мого кабінету. Потім він зачиняє двері на ключ. 

— Шеррі, я не знаю що зі мною відбувається. Та я не можу без тебе. Мені погано. Не хочеться ні їсти, ні пити. Ні щоб хоч якось викинути тебе з голови я пив кожного дня. Та навіть це не допомогло. Мабуть, я починаю закохуватися у тебе. Що скажеш?, — Девід видихає й очікує на мою реакцію. Навіть не знаю що сказати. Я й подумати не могла, що все так. Невже наші почуття взаємні? 

Посміхаюся й замість відповіді цілую Девіда. Наш поцілунок триває кілька хвилин після чого кажу: 

— Я теж люблю тебе, Девід. Він радіє й тепер сам мене цілує. Ми наче десять років не бачились. Девід садить мене на стіл й ми продовжуємо цілуватися. Палко. Захоплююче. 

— Шеррі, ти станеш моєю дівчиною? — питає Девід. Киваю й починаю плакати. Ні мені не сумно. Я щаслива. Бо й подумати не могла, що десь там у горах зустріну своє справжнє й щире кохання. Доля подарувала мені ще один шанс. Й це справжнє щастя. 

— Тільки пообіцяй мені, що завжди будеш поруч й ніколи не покинеш мене, — промовляю. Девід витирає мої сльози й цілує обличчя. 

— Крихітко, я завжди буду поруч. Обіцяю. Ми більше ніколи не розлучимося. 

Девід виконає свою обіцянку. Ми будемо разом до кінця життя. У нас буде весілля, а потім народяться троє чудових діток. Доля поєднала нас серед сніжної бурі. Й це було її найкращим рішенням. Ми з Девідом отримали свій щасливий фінал. І тепер будемо берегти один одного завжди. Навіки.

Кінець