Читати книгу - "Одне Різдво на двох , Лада Короп"

— Ну от навіщо, ти нагрубив тому продавцю у крамниці? Через це нас не пустили на каток? — злюся на Девіда через те що він необтесаний грубіян.

— Бо він збирався нам дати в оренду недобрі ковзани. Ти ж платиш за це свої гроші. Що тут такого. 

— Те що ми залишилися без розваг на сьогодні. 

— То придумаємо щось самі. Карти, наприклад чи нарди. — Цікаво те що ні того, ні іншого у нас немає, — підкреслюю. 

— Купімо. Я плачу. Зітхаю. Хай робить що хоче. Врешті на каток ми все одно вже не підемо. Ввечері Девід пропонує зіграти у ризиковану гру. Карти на бажання. Хто програє має виконати бажання іншого. Я чомусь впевнена, що не програю тому погоджуюся. Але через деякий час моя впевненість тане. І ще трохи я програю. 

— Ну от і все. Я виграв. З тебе бажання, — каже Девід й переможно посміхається. Бо він й справді виграв. 

— Кажи, що робити. 

— Розповіж про свою таємну фантазію. Те що ти ховаєш від інших. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Ну не знаю. Може ти полюбляєш садо-мазомазо? Чи секс втрьох? Щось має бути? Девід зручніше вміщається на дивані. 

— В мене немає фантазій, — кажу коротко. 

— Не бреши. У всіх дівчат є фантазії. 

— Я не всі. — Ти програла. Отже, винна мені бажання. Розповідай. 

— Давай інше бажання, — бурчу. 

— Добре. Заспівай для мене зимову пісню. 

— Ти знущаєшся? Я не вмію співати. 

— Як вмієш. Нумо починай, — Девід хлопає у долоні. Збираюся з духом й згадую пісню Дена Мартіна "Let it snow". Декілька слів з неї знаю на пам'ять. Починаю співати так наче п'яна курка у барі. Собаки впоралися б краще. Їхнє виття не було б таким огидним. Девід починає мені підспівувати й ми разом сміючись доспівуємо куплет. 

— Ну що задоволений? 

— Звісно. Продовжимо? — цікавиться Девід й закурює цигарку. 

— Ні, я, спати. Й до речі тут не курять, — зауважую. 

— Добре. Тоді ходімо спати. Я теж втомився, — промовляє Девід й гасить цигарку. 

— Ти куди? — питаю розгублено коли бачу, що Девід йде за мною. 

— Спати. А куди ж іще? — Постелиш собі у вітальні. Ми не можемо спати разом. 

— Чого це? Там тісно. Вибач та я звик спати з комфортом. 

— Обійдешся. Девід всміхається зневажливо й біжить попереду мене. Я намагаюся перегнати його, але коли ми опиняємося у дверях, то починаємо боротися. Хто перший потрапить до кімнати. 

В результаті ми обоє завалюємося на ліжко й Девід опиняється зверху. На декілька секунд між нами ніби пролітає іскра. Девід дивиться на мене повними пристрасті очима. Ніби хоче поцілувати. Але вже через хвилину приходить до себе й встає з ліжка. 

— Добре. Ти маєш рацію. Піду ляжу у вітальні. 

— Дякую. Встаю з ліжка й поправляю одяг. Щось скороминуще майнуло між нами. Й це мені зовсім не подобається. Я стільки часу оберігала своє серце від болю, що просто не зможу захистити його і на цей раз. Між нами нічого не може бути. Нічогісінько. Наступає ніч і я лягаю у ліжко. Завтра Різдво. Зовсім інакше я планувала провести цей час. Та схоже у долі свої плани. Які мені зовсім не підходять.