Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

Мар’яна

Йдучи вулицею, я думала про те, як краще розповісти про все Матвію. Але раптом мою увагу привернула вітрина з яскравими коробками цукерок. Вони були різнокольоровими, із золотими та фіолетовими стрічками та прикрашені візерунками. Я зупинилася, і несподівано в голові спалахнув спогад в перемішку з ідеєю.

«Це ж ідеальний спосіб завоювати прихильність Богдана Борисовича!» — подумала я, задумливо згадуючи його суворе, але таке красиве обличчя. Мене завжди захоплювало те, як під цією неприступною маскою ховалися інші грані його характеру. Я була впевнена, що для їхнього розкриття не потрібен особливий талант — достатньо трішки креативності. Тоді я згадала про випадкову розмову, яку підслухала кілька тижнів тому. Богдан Борисович, не помічаючи, що його чують, розповідав своєму другові про свою пристрасть до цукерок. Це було маленьке, але важливе відкриття. Саме з цієї інформації я вирішила використати свою тактику.

Я увійшла до магазину і вибрала найкрасивішу коробку з цукерками. До неї вирішила додати маленьку записку, а ще в коробці якраз шість цукерок і до кожної цукерки буде своє посилання. Заплативши за покупку, я відчула, як мене охоплював азарт. Це був лише початок мого маленького плану, і я не могла дочекатися, щоб побачити, як він спрацює.

З коробкою в руках я впевнено вирушила до кафе, де на мене вже чекав Матвій. Мене переповнювало хвилювання — як же я хотіла поділитися з ним своїм сміливим задумом і почути його думку. Цукерки, записки — все мало працювати, як у добре продуманій грі, де кожен крок наближав мене до мети. Звичайно, думки, як я успішно представила презентацію, відійшли на другий план, адже в голові був лише мій солодкий план по завоюванню свого боса. Коли я увійшла до кафе, Матвій, як завжди, сидів за столиком біля вікна, віддаючи перевагу місцям, де можна було спостерігати за перехожими. Побачивши мене, він підняв брови з ледь помітною усмішкою:

— Привіт! Що це у тебе? — запитав Матвій, кидаючи погляд на коробку, що я тримала в руках.

— Привіт! Це частина мого плану, — відповіла я з впевненістю в голосі, підкреслюючи кожне слово.

— Я вирішила завоювати серце Богдана Борисовича за допомогою цукерок і загадкових записок, — поділилася я своїм планом, зручно вмостившись на стільці. Від цих слів у мене на обличчі з'явилася легка усмішка, адже сама думка здавалася водночас смішною й хвилюючою.

Матвій нахилився вперед, піднявши брови в недовірливому здивуванні.

— А що робитимеш, якщо він виявиться не таким ласуном, як ти думаєш?

— Я вже перевірила його смакові уподобання, — спокійно відповіла я, злегка посміхаючись. — Він якось розповідав своєму другові, що обожнює цукерки. Ці деталі мають значення. Кожна записка — це як загадка, що тісно пов'язана з моїми почуттями.

Матвій задумливо похитав головою, якби намагаючись оцінити всю хитрість мого плану.

— Ти впевнена, що такі дрібниці можуть вплинути на великого бізнесмена?

Сум’яття заповнювало душу, бо думки про Богдана не покидали мене ані на мить. Внутрішньо я вирішила, що, незважаючи на всі обставини, відтепер він залишиться для мене просто Богданом — без формальностей і ускладнень. Мої сни і мрії наповнені лише його ім’ям, простим і зрозумілим, як і те, що я сама, і як би важко не було, я не допущу, щоб щось чи хтось змусив мене інакше сприймати його.

— Я вірю в силу дрібниць, — відповіла я рішуче. — Вірю, що це може стати початком чогось важливого. А ти що скажеш про свої плани?

Матвій важко видихнув, відкинувшись на спинку стільця, мовив, ніби важке рішення вже назріло.

— Я намагаюся зізнатися в своїх почуттях одній дівчині, але вона закохана в когось іншого.

Я підперла підборіддя рукою, всміхаючись, і сказала:

— І що? Відмовлятися? Якщо вона справді твоя, ти повинен боротися.

Матвій глянув на мене, ніби шукаючи підтвердження своїм сумнівам.

— Ти справді так вважаєш?

— Абсолютно! — я підняла підборіддя, намагаючись передати йому свою рішучість. — Ризикуй і покажи, що таке справжнє кохання.

Матвій задумливо дивився на мене, а потім, зваживши щось, сказав:

— Добре, тоді я запрошую тебе в кіно завтра ввечері. Погодишся?

Я застигла, наче земля під моїм стільцем розчинилася і віддала мене на волю невідомості.

— Кіно? — перепитала я, намагаючись приховати свою здивовану усмішку.

Матвій, з чітким і впевненим поглядом, підтвердив свою пропозицію.

— Так, кіно. Мені потрібно відволіктися. Сподіваюся, ти не проти скласти мені компанію.

— Тоді я теж не проти відволіктися, — сказала я, намагаючись зберегти спокій. — На яке кіно підемо?

— Я поки не вирішив, — Матвій усміхнувся, — нехай це буде для тебе секретом. Іноді сюрпризи можуть бути найкращою частиною плану.

— Якщо завтра я дізнаюся, що кіно буде якийсь трилер, — сказала я з усмішкою, — ти обов’язково повинен мене вразити чимось більш захоплюючим.

Матвій усміхнувся ще ширше і, грайливо поглянувши на мене, мовив:

— Не хвилюйся, я обіцяю, що ти отримаєш саме те, що очікуєш. Трилери можуть бути досить захоплюючими, але я впевнений, що знайду щось, що сподобається і тобі.