read-books.club » Сучасний любовний роман » Закохай мене в себе , Вікторія Вецька 📚 - Українською

Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Закохай мене в себе" автора Вікторія Вецька. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Закохай мене в себе , Вікторія Вецька» була написана автором - Вікторія Вецька, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька" в соціальних мережах: 
Мирослава: Через біль, який мені завдало моє перше кохання, я пообіцяла собі більше ніколи ні в кого не закохуватися. Я боялася знову припуститися помилки та стати іграшкою в чоловічих руках. Тоді я навіть не здогадувалася, що в долі зовсім інше бачення щодо подій в моєму житті. Такого повороту я ніяк не могла очікувати навіть у найстрашніших снах... Максим: Побачивши Її я вперше в житті закохався та впевнено вирішив закохати її в себе. Та чи вистачить мені сил бути з нею дізнавшись страшну таємницю з її минулого...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 93
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Мирослава

— Ти однаково повернешся ще до мене і станеш моєю дружиною! Ось побачиш! — вигукує до мене невдоволено В’ячеслав, пронизуючи поглядом з голови до ніг.

Його очі повні гніву та ненависті. Через злість судини в його очах лопаються і вони набувають злегка червоно-рожевого забарвлення. Я й подумати не могла, що В'ячеслав так лютуватиме лише через те, що я вирішила покінчити з нашими стосунками. Але продовжувати все це просто не хочеться. Краще вже я буду одна, ніж з таким то хлопцем, який тільки й вміє виїдати мені мозок чайною ложечкою.

Зараз я не збираюся відступати від того, що задумала. Ох, як же я мріяла покинути цю квартиру та більше не бачити В’ячеслава. За стільки місяців він настільки мені остогидів, що моєму терпінню просто вже немає меж. Як я взагалі могла жити з таким як він — досі не розумію. Та все ж цьому свавіллю настав кінець! І мене вже ніщо не зупинить! Досить! І так занадто довго його терпіла. Тож тепер я хочу бути вільною пташкою, яка вивільнилася з клітки.

Впевнена, що він зараз думає, що рано чи пізно я стану його дружиною. Але цього ніколи не станеться! Заміж я не збираюся взагалі! Хоча мама мені вже всі вуха продзижчала щодо цього: «Доню, тобі потрібно вже одружуватися, дітей заводити. Ти знаєш я не вічна. Хто з тобою буде коли я помру? А я хочу, щоб ти була в надійних руках!». Звісно ж, під словом «надійні руки» вона мала на увазі В’ячеслава, якого дуже любила. 

Я дивилася на нього і розуміла, що повинна щось сказати, бо від злості він зараз лопне, як мильна бульбашка. Ба більше, з його вух і носа от-от повалить величезний і густий пар, який затуманить його червону морду.

— Навіть не мрій, що я стану твоєю дружиною! Радше вийду заміж за когось іншого, але точно не за тебе! — вигукую, злісно глянувши на В’ячеслава.

Беру до рук свою дорожню сумку і починаю пакувати туди всі свої речі. В’ячеслав лише злісно дивиться на мене, але нічого не каже. От покидьок, думає, що він затримає мене тут! Ні, дорогенький, з мене досить! Я не збираюся тут залишатися ні на хвилину, оскільки сил терпіти його поведінку в мене просто немає. А ви б терпіли хлопця, який плазує перед усіма, і  ніколи не рахується з вашою думкою, приймаючи за вас рішення проти вашої волі? Думаю ні, ось і я не збираюся!

— Нічого, Миро, ти ще благатимеш одружитися з тобою. І я все зроблю для цього.

Нарешті, після декількох хвилин тиші, хтось наважується заговорити. А то я була подумала, що він язик проковтнув зі злості.

— Хочу це побачити, — кажу з викликом, дивлячись в цей час на В’ячеслава серйозним поглядом.

Підхопивши сумку, я роблю крок, аби покинути цю квартиру. Та В’ячеслав хапається за ручку сумки й дивиться мені в очі. Його погляд холодний та злий, що немов пронизує крижаними голками. Від цього всього легкий холодок пробігає по спині, а разом із ним виступає холодний піт на чолах обох.

— Відпусти! — вигукую з якимсь презирством, глянувши з-під лоба на В’ячеслава.

— Ти нікуди не підеш, чуєш?! — гаркнувши, він ривком вихоплює сумку з моїх рук.

— Ти хто такий, щоб мене зупиняти?! — зі злістю та ненавистю кричу до цієї людини. 

— Добре, ти підеш. Але тільки тоді, коли даси відповідь на моє запитання, — його голос сповнений впевненості, але навіть вона не змінить моїх намірів.

— Що на цей раз? — з байдужістю звучать мої слова.

Я цілком впевнена, що зараз він запитає щось про стосунки. Або ж про моє кохання до нього. Кохання, якого в мене навіть не було! Оскільки ще тупішого запитання ця людина просто не вигадає.

— Чому ми не можемо бути разом? — запитує він, серйозно поглядаючи на мене та чекаючи відповіді.

— Неодноразово я казала тобі про це! Але ти був настільки сліпим і байдужим до мене, що й ніколи не звертав уваги на все що я говорила чи робила! — я сміливо забрала свою сумку з речами з рук В’ячеслава і пішла до виходу.

Як завжди, в коридорі під’їзду стоїть мій велосипед, на якому я частенько їжджу до мами в сусіднє місто. Я дотримуюсь здорового способу життя, а рух — його невіддільна складова. Тому відсиджувати дупцю в автомобілі чи автобусі я поки не збираюся! А спортивний велосипед — це саме те, що мені зараз потрібно. Адже прохолодний вітерець та активна подорож — це саме те, що зможе заспокоїти всю мою злість до В’ячеслава. Добре, що хоч ліфт в нас працює. Бо волокти цей велосипед по східцях немає жодного бажання. 

Я почепила свою сумку на кермо велосипеда і поспішила до ліфта. Спустившись на перший поверх, залишилося вже зовсім трохи, а там вже й вулиця. Надворі доволі сонячна та тепла погода, хоча на ніч і досі передають морози. На календарі вже початок березня! А це означає, що скоро зацвітуть мої улюблені квіти та будуть майоріти на міських клумбах.

З невимовним відчуттям свободи я сідаю на велосипед і прямую до себе додому. Дорога пролягає уздовж міської траси, яка веде в інше місто. Декілька автівок просигналили мені в спину, оминувши мене. Мабуть, водії або вважають мене божевільною, або ж відчайдушною. Хтозна, як там насправді. Але я так занурилася у свої думки, що геть не помітила ями попереду та автомобіля, який їхав позаду. На щастя, авто встигає вчасно загальмувати. Я мало не падаю від несподіванки, але вдало впираюся ногами в землю. 

За кермом помічаю молодого чоловіка в діловому костюмі. Через якусь мить незнайомець виходить зі свого автомобіля й одразу ж вдивляється в моє обличчя. Чи то з захватом, чи то з відчайдушним бажанням висварити мене, що я мало не виїхала поперед нього. Хлопець доволі красивий навіть попри його вусики та борідку, які в поєднанні з діловим костюмом роблять його набагато старшим, аніж він є. Доки незнайомець прямує до мене, встигаю помітити доволі не погану статуру. Вочевидь він активно займається спортом, а від цього чомусь бажання вилаятися на нього чомусь враз зникає. Якщо чесно, то зазвичай мене такі ніколи не цікавлять і я завжди обходжу їх десятою дорогою. Тож цей факт мене не дуже вражає, і єдине, що я зараз хочу — якнайшвидше це скінчити. Сьогодні вже точно мені не до нових знайомств.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохай мене в себе , Вікторія Вецька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"