Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

Повернувшись додому того дня, коли Ґолді її врятував, дівчинка розповіла про все Тоні. Дітей дуже непокоїла доля лисеняти. Адже вони не знали, чи врятував його Флаффі. Коли наступного дня друзі пішли в галерею, там усе було так само, як і раніше. Крилата кішечка та інші тварини досі залишалися скляними.

Увечері Єва спробувала покликати Ґолді, але лисеня не з’явилося. А вона так сподівалася на диво!

Наступного ранку Тоні прибіг до Єви й запропонував піти до Страшного парку: що, коли Флаффі повернувся туди.

Діти зайшли в парк. Удень це місце лякало навіть більше, ніж уночі. Адже тепер було видно, що дерева, кущі та квіти на клумбах неживі. Коли повіяв вітерець, в алеях незвично залунали передзвони скляного листя.

— Навіщо ж вона зачаклувала свій парк? — сказав Тоні.

— Може, вона справді збожеволіла? — припустила Єва.

Друзі зайшли до будинку й піднялися у вежу. Єва боялася входити до кімнати, де раніше жив Флаффі. Тоні це зрозумів й увійшов першим.

— Єво, — покликав хлопчик, — заходь, не бійся.

Міс Крістал стояла як укопана там, де її залишили.

— Що ж нам робити? Феріґарди так і не з’явилися, — сумно мовила Єва.

— Може, спробуємо покликати Ґолді? — запропонував Тоні.

— Я вже кликала, але він не прий­шов. Здається, феріґарди назавжди зникли. Їх більше ніколи тут не буде, — мало не плачучи, сказала дів­чинка.

— Ні, вони не могли полишити звіряток у біді…

— Правильно! — пролунав раптом тоненький голосок Ґолді, і прямо перед дітьми з повітря виникло лисеня. А за ним з’явився і Флаффі, помолоділий, з крилами кольорів веселки, що тріпотіли за спиною.

— Ура! — в один голос закричали друзі й кинулися до феріґардів.

Єва поцілувала Ґолді в пухнасту голівку, а Флаффі погладила по лискучому хутру. Пес радісно завиляв хвостом.

— Здається, нам час сходити до музею! — зробило серйозну пичку лисеня.

— А нам можна з вами? — з надією спитала Єва.

— Звісно, якщо Флаффі не проти, — вигукнув Ґолді й запитально подивився на пса.

Флаффі кивнув. І друзі спустилися до Страшного парку.

— Час повернути цьому місцю колишній вигляд, — прошепотів пес.

Діти й Ґолді завмерли на порозі, а помолоділий феріґард злетів над кроною найближчого дерева. Він обережно торкнувся лапою горішньої гілочки. Дерево глухо брязнуло і… залишилося таким, як і було, — мертвим, скляним.

Флаффі змахнув над ним лапами, але нічого не змінилося.

— Що ж його робити? — у розпачі скрикнув він. — Нічого не виходить!

Діти розгублено дивилися на феріґарда, не знаючи, як йому допомогти. Ґолді підлетів до друга.

— Може, ти просто боїшся? — тихо спитало лисеня.

— Я так винен, — скрикнув Флаффі зі сльозами, — і навіть не можу виправити своїх помилок.

Раптом небо над Страшним парком спалахнуло яскравим світлом. Золоті іскри розсипалися довкола, огорнувши землю й дерева осяйним покровом. Кожна гілочка, кожен листочок затремтіли і з гучним виляском скинули із себе скляні кайдани. Кришталевим піском обсипалися вони на траву, яка знову зазеленіла на галявинах.

Друзі завмерли, мов громом прибиті, чекаючи, що ж буде далі. Повітря знову здригнулося, і перед ними з’явився сніжно-білий кіт. Він обійняв Флаффі і, показавши лапою на парк, котрий ожив, сказав:

— Дива слід творити з чистим серцем. Ти мав пробачити себе, адже всі іноді припускаються помилок. І тоді уміння феріґардів чаклувати повернеться до тебе.

Флаффі кивнув:

— Здається, я зрозумів, Учителю. І ладен спробувати ще раз.

Пес розчинився в повітрі.

— Куди ж він подівся? — розгубився Тоні.

— Напевно, полетів до музею, — здогадався Ґолді. — Рушаймо і ми туди.

Феріґарди зменшили дітей і посадили їх собі на спини. Стрімкий політ над містом невдовзі закінчився — адже всім якнайшвидше кортіло подивитися, чи зможе Флаффі розчаклувати тварин.

Пес уже був у залі, коли друзі влетіли туди. Відвідувачі ходили повз скульптури, не помічаючи чарівних захисників.

Флаффі вирішив почати з найголовнішого — повернути колишній вигляд Флері. Пес ніжно провів лапами по крильцях фіолетової кішечки. Золоті іскри обсипали Флері, і за мить пухнаста красуня обтрушувала з хутра кришталевий пісок.

— Ох, як же добре знову опинитися на свободі, — вигинаючи спинку, промуркотіла Флері. — Дякую тобі, Флаффі.

— Вибач мені, Флері, — опустив очі долу пес.

— Забудь! Я вільна й зовсім на тебе не ображаюся. — Діловито роззирнувшись, кішечка запропонувала: — Може, звільнимо, нарешті, інших тваринок?

Флаффі запитально подивився на Вчителя.

— А як же люди? Вони ж усе побачать…

— Іноді корисно стати свідком справжнього дива, — лукаво усміхнувся сніжно-білий кіт.

Феріґарди злетіли і, опинившись на середині зали, разом змахнули лапами. Золоті іскри спалахнули на мить, і вражені відвідувачі галереї побачили, як скляні скульптури перетворюються на живих звіряток. Кролики й мишки кинулися врозтіч, птахи й бабки вилетіли у вікна. А вздовж стін зеленіли лози з кетягами стиглого винограду.

Ніколи ще в маленькому місті, де жила Єва, не траплялося чогось такого неймовірно фантастичного. Журналісти гарячково квапилися поділитися сенсацією: у галереї мистецтв відбулося щось незрозуміле, скляні скульптури міс Крістал Гартлесс раптом ожили!

А найголовніше — усе сталося серед білого дня. Коли відвідувачі милувалися прекрасними творами мистецтва, ті раптово почали розбігатися! Жителі міста теж розбіглися, бо дуже злякалися. Ще б пак: величезний ведмідь ожив разом із іншими тваринами і, грізно рикаючи, бродив галереєю. Довелося терміново викликати працівників зоопарку, щоб ті приспали його й забрали із собою.

Наступного дня Тоні та Єва вголос по черзі читали газети й дивувалися карколомним вигадкам журналістів. Ще б пак — адже вони знали про ці дива набагато більше за них!