Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

— Хто ви? Навіщо ви прийшли? — нарешті спитав феріґард хриплим голосом.

— Ми хочемо врятувати тебе й інших тварин, — м’яко мовила Єва, доторкнувшись до скла.

— Забирайтеся звідси! — гаркнув пес. — Мене не треба рятувати.

— Але ти ж феріґард. Міс Гартлесс тримає тебе в полоні і змушує робити дуже погані речі, — повела далі дівчинка.

— Хто вам сказав, що я в полоні? — посміхнувся пес.

— Тоді чому ти тут? — гнівно кинув Ґолді.

— Коли Крістал була зовсім маленька, вона втратила батьків. Про неї дбав рід­ний дідусь. Але він був суворий, а дівчинці так потрібна була любов. Я став її чарівним захисником. А тепер вона втратила й діда. Маленька залишилася зовсім сама! Як я міг її покинути?

— Якщо тобі так хочеться — залишайся! Але ми не можемо покинути інших, — верескнув спересердя Ґолді. — Ми повинні врятувати Флері.

— Ідіть геть, — знову гаркнув пес. — І хутчіше забери звідси дітей, — звернувся він до лисеняти. — Скоро повернеться Крістал. А вона терпіти не може дітей.

— А як же тварини? Допоможи нам розчаклувати їх, і ми підемо, — попросила Єва.

— Навіщо ти зробив їх скляними? — втрутився Тоні.

— Але ж це ненадовго, просто щоб Крістал не плакала. Вона завжди просила мене зробити для неї гарні іграшки, щоб їй не було так самотньо. Маленька…

— Чому ти називаєш її маленькою? Міс Крістал уже давно доросла. Ти зробив для неї сотні скляних скульптур, а вона продає їх, щоб прославитися і стати заможною.

— Це неправда! Я вам не вірю. Моя Крістал добра дівчинка. Вона навіть зробила для мене цей будиночок, як у місті феріґардів, щоб я міг відновлювати сили.

— Будиночок? Так це ж просто скляна куля. А сам ти в полоні в неї. Ти старієш і невдовзі загинеш, якщо залишишся тут. Подивися на себе: твої крила зовсім потьмяніли.

— Це неправда, такого не може бути, — правив своє пес.

Друзі опинилися в глухому куті: вони не знали, що робити і як врятувати Флері та інших тварин.

— Якщо міс Гартлесс застане нас тут, буде біда, — спохопився Тоні. — Треба швидше тікати звідси. А вдома подумаємо, як діяти далі.

Покинувши пса самого, друзі майнули до сходів.

Діти повернулися до кімнати, заставленої ящиками, через яку вони потрапили в будинок.

— Ґолді, неси нас хутчіше звідси, — злякано попросив Тоні.

Лисеня слухняно закружляло навколо дітей. Вони, як і минулого разу, вмить зменшилися. Тоні спритно виліз на спину феріґарда і простягнув Єві руку. Проте дівчинка не встигла схопитися за неї. Із-за ящика вигулькнула міс Гартлесс. Вона схопила дівчинку, як маленьку лялечку, і вже потягнулася, щоб дістати й Ґолді. Але феріґард стрілою вилетів у вікно.

— Бридкі дітлахи, хотіли вкрасти в мене Флаффі! Ну ж бо подивімося, хто тут у нас.

Міс Крістал рушила до майстерні. Так вона називала велику кімнату, у яку складала все, що хотіла перетворити на статуї.

А тим часом Ґолді відніс Тоні додому.

Розвиднялося. Усю дорогу друзі мовчали. Вони були так приголомшені, що не могли вимовити ані слова. Опинившись у кімнаті Тоні, Ґолді відразу повернув хлопчикові його справжній розмір.

— Що ж нам тепер робити? Вона ж перетворить Єву на скляну дівчинку! — хвилювався Тоні. — Скажи, Ґолді, чи є ще на світі феріґарди, крім тебе й Флаффі?

— Так. Нас багато, — відповів малюк.

— Може, звернемося до них по допомогу?

— Вони можуть відібрати у Гарт­лесс Єву та інших тварин. Але я не впевнений, що хтось, крім цього Флаффі, зможе розчаклувати їх. До того ж феріґарди добрі, вони не стануть шкодити міс Крістал, — похитало головою лисеня.

— Але тоді вона продовжить множити зло, — скрикнув хлопчик.

— Так, вона — небезпечний супротивник. Гадаю, нам знадобиться допомога і людей, і феріґардів!

На мордочці Ґолді сяйнула усмішка.

— Ти щось придумав?

— Аякже! Нападемо відразу з двох боків, — загадково мовило лисеня й розчинилося в повітрі.

Здивований Тоні завмер посеред кімнати. Раптом щось наче луснуло, і Ґолді знову з’явився перед хлопчиком.

— Мало не забув! Рано-вранці ти повинен сходити до Євиного тата й покликати його на допомогу.

— Але що я йому скажу? — не зрозумів Тоні.

— Скажи правду, ну, майже всю… Коли ми покидали Євину кімнату, дівчинка залишила батькам записку. У ній вона попередила, що ви пішли до міс Крістал.

— Невже я повинен розповісти їм про феріґардів? — здивувався хлопчик.

— Не обов’язково. Просто скажи: міс Гартлесс на виставці помітила, що Єві сподобалися її скульптури, і запросила дівчинку до себе в гості. Єва побоялася йти сама й узяла тебе із собою.

— Але…

— Жодних «але»! Вигадай будь-що. Головне — привести Євиного тата до будинку Крістал. А я покличу феріґардів на допомогу.

— Ти хочеш викрасти Флаффі?

— Ще не знаю. Але о дванадцятій ви повинні бути в міс Крістал.

Ґолді знову зник. Тоні рішуче попрямував у ванну, щоб умитися холодною водою й зібратися з думками.

Коли рано-вранці мама покликала Єву снідати, з кімнати дівчинки долинув лише жалібний гавкіт Лонні. Мама занепокоїлася, що дочка проспить у школу, і увійшла до неї. Але ліжко Єви було застелене.

— Єва зникла! — вигукнула жінка.

На її голос прибіг Євин тато. Окинувши кімнату поглядом, він одразу помітив записку, що лежала на столі:

Любі мої мамо й татко, не хвилюйтеся, будь ласка. Міс Крістал Гартлесс запросила мене в гості подивитися на її чудові скульптури. Я покликала із собою Тоні. Сподіваюся, ми повернемося не надто пізно.

Єва