Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

— Хто ти? — спитав він глухим голосом. — Де маленька Крістал?

— Це я, бовдуре! — роздратовано огризнулася міс Гартлесс і затнулася.

— Так, оце і є твоя маленька Крістал! — зі сльозами в голосі вигукнула Єва. — Вона виросла і стала лихою та жорстокою! Вона змусила тебе перетворити на скляні скульптури чимало маленьких звірят. І навіть феріґарда!

Флаффі не міг відвести очей від міс Крістал. Пес зрозумів, що його вже давно обманюють. Але найстрашніше для нього було те, що він став злодієм і заподіяв лихо багатьом істотам. Обернувшись до Єви, старий феріґард помітив нерухоме лисеня в її руках.

— Що ж я накоїв! — прошепотів добрий пес, і по його морді покотилися сльози.

— Флаффі! — запхинькала міс Гартлесс. — Хутчіше зроби їх скляними, і все в нас буде так, як і раніше.

— Хочеш, щоб усе було так, як раніше? — загарчав раптом пес. — Дзуськи! Я більше не слухатиму тебе. Ти була такою гарною маленькою дівчинкою. Чому ти стала лиходійкою?

— Недоумкуватий старий бовдур, — зло проказала міс Кріс­тал, — я прос­то порозумнішала! Коли б оце мале створіння не розбило кулю, ти завжди служив би мені. І я стала б найзаможнішою й найвідомішою у світі художницею.

Сказавши це, жінка метнулася до Єви й звела руку, щоб ударити Ґолді. Дівчинка притиснула малюка до грудей і заплющила очі зі страху. Тієї ж миті мляві крила Флаффі здригнулися, пес злетів і змахнув над міс Крістал лапами. Пролунав гучний виляск. Жінка злякано озирнулася на пса і… завмерла, перетворившись на скляну статую.

— Час мені виправляти свої помилки, — сказав старий феріґард.

Сказавши це, пес підлетів до Єви, обережно взяв Ґолді й зник.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

Єва спустилася на перший поверх і відчинила. На порозі стояли її тато й Тоні.

— Єво, моя дитинко! — вигукнув містер Джонс і обійняв доньку. — З тобою все гаразд? Що сталося?

— Таточку, усе добре. Уже все скінчилося, — прошепотіла Єва. — Ходімо хутчій додому.

Містер Джонс узяв за руки Єву й Тоні, та утрьох вони поквапилися покинути Страшний парк міс Крістал, у якому справді не залишилося жодного живого дерева.

Удома тато спитав Єву:

— Розкажи тепер, що ж сталося в будинку міс Крістал?

— Я прокинулася вранці, а поруч нікого немає. Ви нагодилися, коли я саме зібралася йти додому. Отакої!

— Доволі дивно… — похитав головою тато. — Але головне, що тепер усе позаду. Тільки ти повинна пообіцяти мені більше ніколи не ходити в чужі будинки без дозволу. Домовилися?

Єва кивнула.

Флаффі надто довго просидів у скляній сфері, тому він майже роз­учився літати. Його крильця все ще залишалися тьмаво-сірими, але вони легко знайшли дорогу, адже це був шлях додому. Пес вирішив повернутися в місто феріґардів. Тільки тут він міг знайти відповідь на запитання, як усе залагодити.

Флаффі летів, притискаючи до грудей ледь живе тільце лисеняти. Крила й лапи старого феріґарда тремтіли від утоми. Нарешті серед хмар він побачив велику темно-синю хмару. Серце його радісно калатало. Сам лише вигляд рідної домівки повернув йому сили.

Місто чарівних захисників не було схоже на місця, де селилися люди. Над велетенською синьою хмарою висіли будиночки — різнокольорові кулі з хмар. А в самому центрі міста пурхали малюки феріґарди зі своїм Учителем — великим сніжно-білим котом.

Досить було Флаффі ступити на край хмари, як із маленьких кульок один за одним почали визирати феріґарди. Кого тут тільки не було! Цуценята й кошенята, поні і кролики, білочки й навіть ведмежа. Крилаті звірятка вилітали назустріч старому псу. Вони усміхалися до нього, як до давнього друга. Але, помітивши в його лапах Ґолді, багато хто злякано хмурився й рушав услід за Флаффі.

Так до центру містечка прибула вже ціла зграйка чарівних захисників.

Побачивши Вчителя, Флаффі попрямував до нього.

— Учителю, — несміливо мовив пес. — Я повернувся.

Великий білий кіт, який грався з учнями, обернувся.

— Ласкаво просимо додому, Флаффі, — озвався він.

— Допоможіть врятувати малюка, — попросив пес, простягаючи лисеня Вчителю.

— Вам обом потрібна допомо­га, — усміхнувся кіт і змахнув ла­па­ми. Враз навколо Флаффі й лисеняти виросла велика рожева куля з хмари. — Відпочиньте, мої любі.

Феріґарди тихенько розлетілися по своїх домівках, а старий пес та малюк Ґолді солодко заснули в чарівній хатці, яка мала повернути їм втрачену силу.

Флаффі не знав, скільки проспав у рожевій кулі — день чи цілу вічність. Коли він прокинувся, йому здалося, що минули роки. Ось тільки летіли вони не вперед, а назад. Бо ж прокинувся він молодим і сильним. Ніби й не з ним трапилося те все. Згадавши пережите, Флаффі аж здригнувся. Нараз він роззирнувся довкола, шукаючи очима Ґолді. Але малюка в кулі не було. Занепокоївшись, пес хутко вилетів назовні.

— Стережись! — прокричав веселий голос, і повз нього пронісся золотистий вихор.

— Ну й бешкетник, цей Ґолді! — усміхнувся Вчитель, підлітаючи до Флаффі. — Щойно одужав, а вже ширяє у хмарах, збиваючи всіх на своєму шляху.

— Це було те лисеня? Як добре, що воно одужало, — з полегшенням зітхнув пес.

— Здається, ти теж тепер нівроку, — обійняв феріґарда кіт. — Я радий, що ти вдома.

Флаффі хотів був розповісти свою історію Учителю, але потім вирішив, що на все свій час.

— Учителю, я наробив чимало лиха. Ви допоможете мені повернути моє добре ім’я?

— Я все зроблю для цього. Хоча ти й сам можеш усе владнати, — доброзичливо засміявся кіт. — Тепер ти знову справжній феріґард, а не його слабка тінь.

— І я допоможу. Можна? — знову мало не врізавшись у пса, підлетів Ґолді.

— Можна. Але ж ні про кого не забудьте! Поверніть їм їхній справжній вигляд. Особливо мене непокоїть Флері. Напевно, вона геть засумувала,