Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

У темряві яскраво світилися веселкові крильцята таємничої істоти.

— Тільки не лякайся! Я Євин друг, феріґард. Мене звати Ґолді.

— Я й не злякався, — запевнив феріґарда хлопчик. — Що ти тут робиш?

— Нам із Євою потрібна твоя допомога. Ходімо мерщій зі мною. Ми тобі все розповімо.

— Але вже пізно. Мама заборонила мені виходити вночі з дому.

Ґолді замислився на мить, а потім, хитро примружившись, спитав:

— А вилітати з дому вона тобі не забороняла?

— Ні, — відповів Тоні, геть спантеличений запитанням загадкового незнайомця. — Але як? Хіба це можливо?

— Для феріґарда майже все можливо. Тепер стань прямо й постав цю штуковину на стіл. — Ґолді показав на модель, усе ще затиснуту в руці Тоні.

Хлопчик слухняно поставив іграшку на стіл і випростався. Лисеня повільно облетіло навколо Тоні, ніби оглядаючи його з усіх боків. А потім раптом швидко-швидко закружляло. Хлопчик бачив лише лінії, які світилися й обплутували його з ніг до голови. Тоні відчув, ніби спускається в ліфті, а наступної миті він… зменшився.

Лисеня підлетіло до хлопчика.

— Ну що — готовий?

— До чого? — мовив Тоні, який ще не встиг прийти до тями.

— Сідай мені на спину — полетимо до Єви.

Хлопчик з осторогою наблизився до осяйних крил і обережно торкнувся м’якого хутра золотистого лисеняти.

— Хапайся міцніше, мені не буде боляче, — ніби зрозумівши сумніви Тоні, підбадьорив хлопчика Ґолді.

Тоні усміхнувся й заліз на чарівного захисника. Нові друзі знялися в повітря й хутко вилетіли з відчиненого вікна.

А за кілька хвилин Єва побачила, як до її вікна наближається золота зірочка.

Дівчинка ширше відчинила вікно, і в нього влетіли Ґолді й Тоні.

— Привіт! — радісно вигукнула Єва.

— Привіт, а ось і ми! — приземлився Ґолді на стіл. — Зволікати більше не можна! Ти готова до пригод? Сідай хутчіше мені на спину.

— Але…

— Ой, мало не забув! Тебе ж треба зменшити, — зніяковів Ґолді. — Тоні, тобі поки що доведеться злізти.

Хлопчик сплигнув зі спини феріґарда, і той закружляв навколо Єви. Дівчинка враз зменшилася, навіть не встигнувши здивуватися тому, що відбувається з нею. Лисеня посадило на спину спочатку Єву, потім Тоні і злетіло до стелі.

— Отже, команда з порятунку феріґарда в зборі! Рушаємо! Єво, тобі доведеться все розповісти Тоні по дорозі — треба ж бо поспішати.

Друзі шугонули у вікно й полетіли до лиховісного й загадкового Страшного парку.

Нічний політ на феріґарді — це одна з найчудовіших пригод, про які лише може мріяти кожна дитина. Звісно, діти були в захваті.

Єва розповіла другу про виставку й міс Гартлесс. Тоні був згоден із Ґолді: треба терміново в усьому розібратися і допомогти.

Нарешті, друзі опинилися коло Страшного парку. Ґолді з острахом перелетів через високу стіну, ніби очікуючи, що будь-якої хвилини пролунає виття сирени. Але навколо панувала німа тиша. Гнітюча, нежива… Не чутно було ні цвіркунів, ні нічних птахів. Не шелестіло листя. Дерева, що темніли внизу, залишалися нерухомими.

— Здається, чутки правдиві, і тут справді немає жодного живого дерева, — прошепотів Ґолді.

У глибині парку стояв будинок. Він був подібний до величезного куба, у центрі якого височіла кругла вежа з куполом.

— Схоже на обсерваторію, — зауважила Єва. — Ми з класом їздили в подібну на екскурсію.

— Треба підлетіти до вікон і зазирнути в будинок, — пошепки сказав Тоні. — Може, ми знайдемо спосіб дістатися всередину.

— Я можу потрапити всередину і крізь стіну, — пожвавішав Ґолді. — Але вас пронести не зможу.

— Одного ми тебе не відпустимо, — прошепотіла Єва.

Ґолді наблизився до одного з вікон. Але було занадто темно, щоб бодай щось розгледіти.

— По-моєму, ми зможемо потрапити в башту. Поглянь он туди. — Закинувши голову, Єва показала друзям на прочинене вікно.

Ґолді метнувся туди й разом із дітьми прослизнув у вузький отвір. Діти опинилися в приміщенні, заставленому ящиками. Феріґард сів на підлогу, і Єва з Тоні злізли з його спини.

— Ґолді, буде краще, якщо ти повернеш нам колишній розмір, — прошепотів Тоні.

— Але ж тоді ви станете помітними, — заперечило лисеня.

— А якщо потрапимо їй до рук? Що тоді? Ми ж будемо геть безпорадними. Нас посадять у клітку, як мишей, — не погодився хлопчик.

Лисеня кивнуло на знак згоди й обсипало дітей іскрами. Вони враз стали такими, як були.

Тоні відшукав кручені сходи, що вели і нагору, і вниз.

— Куди тепер? — ледь чутно прошепотів Тоні. — Ґолді, ти можеш визначити, чи є в будинку феріґард?

— Здається, я відчуваю його. Він поряд, але дуже слабкий, — занепокоїлося лисеня й полетіло вгору.

Діти пішли за ним сходами. Під­нявшись на саму гору, друзі опинилися в круглій порожній залі. Лише в самому центрі в повітрі висіла велика скляна куля. Там, згорнувшись клубочком, лежав пес. Хутро на ньому ледь помітно світилося.

Побачивши чарівного захисника, Ґолді кинувся до нього. Діти побігли за ним. Біля кулі друзі зупинилися.

— Здається, він просто спить, — прошепотіла Єва.

— Ох! — скрикнуло лисеня. — Його крила…

Діти простежили очима за лапкою феріґарда й побачили, що за спиною у пса його крила не тріпотіли. Тьмаві, сірі, вони немічно звисали по обидва боки його тіла.

Великий собака, напевно, почув зойк Ґолді й повільно підвів голову. Він втомлено дивився на лисеня, яке пурхало коло скла, і мовчав.

— Привіт, — розгублено привітався малюк, але пес і далі мовчав.

— Може, він тепер і говорити