Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

 — Я теж кохаю тебе, Моріган, - сказав він, і його голос тремтів від емоцій, від щастя, від кохання, від вдячності. - І я хочу, щоб ти залишилася зі мною, - продовжив він, і його слова були сповнені ніжності та бажання.

Вони обійнялися знову, і їхні серця забилися в унісон, наче два крила одного птаха, що летить до сонця, до щастя, до вічності. Вони знали, що їхнє кохання переможе час і смерть, що воно буде жити вічно, як і вони самі, як і цей світ, що розгортався перед ними, наче безкінечна книга.

Кер і Моріган продовжували свій шлях разом, мандруючи світом, спостерігаючи за розвитком людства, за його злетами та падіннями, за його перемогами та поразками. Вони бачили, як змінюються епохи - як кам'яний вік змінюється бронзовим, а бронзовий - залізним, як люди освоюють нові матеріали, нові технології, нові знання. Як з'являються нові знаряддя праці, нові види зброї, нові технології, що полегшують їхнє життя, але й роблять їх більш небезпечними. Як люди вдосконалюють своє життя, будують міста, що виростають з землі, наче гриби після дощу, створюють держави, що об'єднують різні народи, ведуть війни за владу та багатство, за право правити та володіти. Як вони розвивають мистецтво та науку, філософію та релігію, шукаючи відповіді на вічні питання, намагаючись зрозуміти світ та себе. Як вони шукають відповіді на вічні питання про сенс життя, про своє місце у Всесвіті, про свою долю, питання, що турбували їх з давніх-давен.

Але їхнє кохання залишалося незмінним, вічним, як світло зірок на нічному небі, що світить крізь віки, не зважаючи ні на що. Вони йшли поруч, рука об руку, підтримуючи один одного, ділячись своїми думками та почуттями, своїми радощами та печалями, вони були єдиним цілим, нероздільним та вічним. Вони були разом, і це було головне, це було їхнє щастя, їхня надія, їхня любов.