Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Валю, ти куди? – Станіслав стоїть у дверному пройомі кухні й здивовано дивиться на мене, а я в передпокої взуваю туфлі з наміром якнайшвидше сьогодні забратися звідси на весь день. Мені зовсім не хочеться тут залишатися, а Стаса бачити й поготів. Я злюся, дуже злюся на Маєвського, хоч насправді не маю жодного права на нього злитися, бо він не мій. Але попри це, міг би хоч трохи  стриманіше поводитись, знаючи, що в будинку вони тепер не самі. Не вірю, що він забув про мою присутність у домі, та попри це, цієї ночі я спостерігала неприємну для мене картинку на кухні… В очах ще й досі стоїть.

Посеред ночі чогось так захотілося пити, а вода у дзбані закінчилась. Довелося вставати та плентатись вниз, на кухню. Не сподівалася, що там на мене очікуватиме такий сюрприз. Хоч, якщо розібратися, вони дорослі люди й у себе вдома. Це я тут тимчасовий гість. 

Спускаюся сходами, тихенько тягнуся через весь передпокій, щоб нікого не розбудити. Вночі відчувається кожен шурхіт, чутно найменший звук. Довкола тиша. Тут так просторо. Кухня-студія величезна, замість дверей широчезна арка, все на виду. Роззираюся, цікаво ж. Всю дорогу мене супроводжує датчик руху, тьмяне приглушене світло вказує шлях. Напевне спеціально так виставлене, аби не подразнювало очі. Роблю ще один крок… З глибини кухні доносяться якісь голоси. Та ні, причулося. Хто тут може бути серед ночі. Зайняті вони важливою справою у спальні, я певна. Чула, коли виходила в коридор, як шумно піднімалися. Грабовська докоряла Стасу. Здогадуюсь за що. Він чемно мовчав…

Але тьмяне світло б'є по очах. У дверному пройомі кухні завмираю від несподіванки. Не очікувала ну аж ніяк. Станіслав стоїть з оголеним торсом, спираючись сідницями об стільницю кухонних меблів зі склянкою води у руці, а іншою відпихає нав’язливу Грабовську від себе, намагаючись щось їй пояснити. Боже, які там кубики, вау!  А ті круті плечі. Я не бачила його оголеним. До мене долітають слова:

– Меланіє, перестань, тут не місце. Зачекай, ми зараз піднімемося до спальні, тоді робитимеш все, що захочеш… 

– Стасе, не вигадуй, я хочу тебе прямо тут. Я у себе вдома, тому робитиму все, що захочу будь-де. І через якесь дівчисько не збираюся змінювати свої звички. То вже занадто. Хлопчику, я зроблю тобі добре, як ти любиш… – Грабовська висне на оголеному торсі Маєвського, впивається в його губи, засмоктуючи, як пилосос. Куйовдить волосся, запускаючи вільну руку в шовкові піжамні штани, тягне їх вниз. А там він голий. О, боже. Не можна так бентежити юних незайманих дівчат. Щось подібне я бачила хіба що лишень на картинках.

Заціпеніло стою, приклеївшись поглядом туди… Обоє так зайняті собою, що зовсім не помічають мене тут, поруч. Меланія вміло грається з його членом, методично рухаючись вздовж туди-сюди, точніше вперед-назад нарощуючи темп, пестить рукою по всій довжині, пальцем час від часу торкаючись голівки так, що пульсівний член наливається щоразу більше та смикається в її руці. Ого, який він у Станіслава… Сковтую слину.

Стас вже не пручається, ставить стакан з водою й відповідає на її поцілунок, засовуючи руки Грабовській під халат, і так здавлює їй задок, що її томливий зойкіт набатом тарабанить у моїй голові. А тим часом Маєвський підхоплює Меланію під сідниці та всаджує на стільницю, розвертаючись до мене голим задом. Виникає шалена спокуса випустити з рук дзбан, щоб завадити продовженню, але якийсь диявол всередині зупиняє мене. Вирішую додивитися це кіно до кінця.

Грабовська закидає ноги йому на стегна, а Станіслав одним вивіреним рухом потужно входить та починає шалено рухатися. Меланія стогне від насолоди, впиваючись пальцями йому в плечі. Саме в той момент я чую найнеприємніші для мене слова:

– Ще… ще сильніше… швидше, – і Стас стрімко пришвидшує темп. Ще мить, і вони вибухають.

Здається я зараз зомлію. Дивитися, як твій коханий чоловік трахає іншу нестерпно, боляче, образливо… Але що я можу. Сльози котяться по щоках, ком в горлі. Тихесенько розвертаюся, навшпиньках доплентуюся до сходів.

Порожній дзбан все ще у мене в руках. Ми з ним зараз, як одне ціле, але сьогодні він услужив мені ведмежу послугу. Мої пальці усе ще стискають скляну холодну ручку. Розмикаю міцне затискання та повільно безнадійно залишаю непотрібну мені вже сьогодні посудину на сходині. Пити уже геть не хочеться, нестримно хочеться в душ… Ось таке я пережила вночі, а він навіть не здогадується якого сум'яття наробив у моїй душі своїм вчинком. 

– Я збираюся на побачення до Віталіка, – тихо кажу, вдаючи,  що поправляю блузку на грудях. Не можу на нього дивитися. Боляче мені, хоч насправді він тут ні до чого. Знаю, що у нього своє життя. Але моє внутрішнє его протестує. Хочу його шалено і тільки собі, а він спить з Грабовською й насолоджується. Я бачила, як їм добре, цієї ночі на власні очі. Як я маю це прийняти, змиритися?

– Зрозуміло, – Станіслав ледь торкається мого підборіддя. – Подивись мені в очі, Валю, будь ласка.

– Що? – грізно нервово випалюю. Навіщо він до мене торкається? Не можу терпіти його дотиків тепер, після всього побаченого. Не хочу!

– Дівчинко, маленька, що сталося?

– Нічого. Я тобі не маленька, не смій так називати мене, чуєш?