Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Сподіваюсь, що Вам у нас сподобається, і Ви станете постійною гостею, – каже гарсон.

– І я надіюся, – чемно відповідаю, а Маєвський лише посміхається моїм словам. Задоволений.

– Валю, сьогодні непересічний день у твоєму житті. У тебе почалася біла смуга. Тож дозволь запросити тебе на танець, аби тобі цей день запам'ятався, – офігіваю від його вчинку та слів, і радо погоджуюсь, вкладаючи свою руку у його відкриту долоню. Грабовська, здається, проковтнула язик, прозріває. Ох, Станіславе Максимовичу, дістанеться ж тобі сьогодні на горіхи від твоєї майбутньої дружини за такий необдуманий вчинок, миттєвий порив – не позаздриш.

Станіслав бере мене за руку, й ми прямуємо на танцпол. Повільний танець. Стас кладе руки мені на талію, я – йому на плечі. Наші погляди зустрічаються. Його очі сяють такою неймовірною ніжністю, щастям. Завмираю, майже не дихаю. Я танцюватиму з чоловіком моєї мрії, мить зупинись! Я хочу зафіксувати в пам'яті цей момент.

Ми починаємо рухатися в такт мелодії. Станіслав веде мене в танці, я граційно рухаюся за ним. Милий мій, такий бажаний чоловік торкається мене. А як він класно танцює, відчуває ритм  – то щось особливе. Мені так подобається танцювати з ним, так добре. Забуваюся на мить і кладу голову йому на плече. Стас цілує моє волосся, сильніше притискаючи мене до себе. Ми рухаємося, як одне ціле, а танець, наче на замовлення, не закінчується. Мить і вічність, та наше забуття…

І байдуже, що вдома стовідсотково буде скандал, і він отримає на горіхи. Вона все бачить не сліпа. Розумію, Станіславу зараз так байдуже до цього, як і до всього іншого теж, як і мені. Ми просто танцюємо повільний танець в щільних обіймах один одного. 

Нам приємно, мило, добре, а все решта в цю мить не має жодного значення. Я кохаю цього чоловіка, а він бачить в мені маленьку дівчинку, здається, а може й ні… А якщо Ілонка мала рацію? Я розберуся з цим поступово. Танець закінчується, ми зупиняємося. Стас ще деякий час не випускає мене з обіймів, підносить мою руку до губ. Як же ж вони манять мене, невиносимо… Мій кавалер цілує мою долоню довго, наче на виснаження і промовляє:

– Дякую тобі, дівчинко, за танець. Ти неймовірно граційна!

– Будь ласка, Станіславе Максимовичу! Ти теж неперевершений в танці. Зауваж, то наш перший з тобою танець, а як чудово вийшло, без репетиції. Значить я не така маленька, як ти собі вирішив, дещо вже вмію, – він лишень посміхається моїм словам, зовсім не гніваючись ні на мій уїдливий сарказм, ні на таке звертання до нього, хоч чути його від мене Стасу не подобається, я це помітила.

– Валю, дівчинко, я певен, у нас з тобою ще будуть танці, і не один. Все ще попереду, повір…, – грайлива посмішка в його очах заворожує.

Ну і як я маю розуміти твої слова, Станіславе Максимовичу, Стасе, коханий мій! Мигцем торкаюся його колючої щоки.

Ми повільно прямуємо до столика. Моя рука в руці Станіслава, а Меланія Грабовська вже доклюкала своє вино, але тримається… Або вино занадто слабке, або вона надто заведена, стріли з очей так і летять то в мене, то в Станіслава. Ох, Стасе, не заздрю я тобі сьогодні. Але я впевнена, ти викрутишся з ситуації – умілий, досвідчений супермен. Стає сумно від розуміння чим закінчиться їхня сварка цього вечора. Видихаю, всідаючись на стілець. Моє свято на сьогодні закінчилося, тепер черга Меланії…