Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Сонечко, я вже завтра повертаюся. Як тільки буду на місці, відразу приїду до тебе. Замовлю столик в ресторані й відсвяткуємо мою перемогу. Заодно похвалюся, покажу свій трофей, заціниш. Я там скинув тобі звіт всіх змагань у фото й відео. Бачила? – у мене міжнародний дзвінок в телеграм. Розмовляю з Віталіком. Він переміг на тих змаганнях у Загребі. Такий молодець, цілеспрямований хлопець. Пишаюсь ним.

– Так, переглядала вже надцять разів. Навіть хвалилася тобою у школі. Дівчата в захваті, казали відіб'ють тебе у мене, а хлопці шкодували, що не тим займаються. Віталику, ти такий молодець, – кажу йому і посміхаюся, шкода, що він не бачить мого обличчя. Я справді захоплююся своїм хлопцем. Вирішую запитати в який заклад він запланував наш похід. – А куди ти мене поведеш?

– Валентинко, не заморочуйся з того приводу. Ми поїдемо в одне дуже пристойне місце за місто. Там дуже смачна кухня, чудовий сервіс… Я  певен, тобі там сподобається. Валю, я так скучив…

– І я, – вторю йому, важко видихаючи. Ну чому, ну чому у мене не виходить у нього закохатися? Він такий класний, здається без недоліків, ідеальний якийсь. Мені з ним так добре, а дурне серце не тьохкає. Ну що це таке, чому така несправедливість у житті? Кого запитати? Прямую до машини Стаса й злюся на себе. Ми їдемо підписувати документи. Стас все залагодив. Всі, хто дотичний до фінансових махінацій з майном моїх батьків, понесуть заслужене покарання. До повноліття він з Грабовською віднині мої піклувальники. З цього приводу вже навіть було кілька інтерв'ю та одна спільна пресконференція.

Не знаю, як там це впливає на рейтинг Меланії, не цікавилась, але ми чітко дотримуємось рекомендацій її піарника. Здається мені, що вона задоволена результатом.Та попри це, її ставлення до мене залишається упередженим. Я якось підслухала, як вона дорікала Станіславу, що він занадто багато уваги приділяє мені. А її фраза, кинута йому в лице під час чергової сварки: «Тебе що потягнуло на малолітніх», – мене відверто розсмішила. Як би я хотіла, аби то було правдою, але ж ні. Усвідомлюю, що Маєвський ніколи чогось подібного собі не дозволить. Ну, можливо, колись, коли я стану дорослою в його розумінні…

– Привіт, – сухо кидаю, всідаючись на заднє сидіння авто Станіслава та продовжую воркувати з Віталіком телефоном. Стас окидає мене допитливим поглядом: 

– Привіт, Валю! Як день, як настрій?

А Грабовська, що сидить поруч нього на передньому кріслі, навіть не дивиться у мій бік,  з докором цідить крізь зуби:

– Добрий день! – і продовжує грузити Станіслава своїми рейтингами. Цікаво, вона і коли він її трахає, томливо протягує щось типу: «коханий, не зупиняйся, ще 2%». Овва, я стала такою злюкою, самій противно. Та бісить вона мене, бісить, до чортиків. Він з нею спить регулярно, а мене тільки-но вміє цілувати у щоку та гладити волосся, а ще питати: «Валю, як день, як справи, які у тебе плани на завтра, на майбутнє». Ох, Стасе, та збийся ти вже з тієї теми турботливого татка…

Дорогою Маєвський спостерігає за мною у дзеркало заднього виду, зовсім не реагуючи на розповіді Грабовської. А я удаю, що не бачу його зацікавлення, веду веселі теревені з Віталіком. 

Ми швидко залагоджуємо всі справи, ставимо підписи під документами, і Маєвський пропонує відсвяткувати цю подію у ресторані. Охоче погоджуюсь. Як виявилось у Стаса вже навіть замовлений столик на трьох. 

Мій піклувальник запросив мене разом зі своєю пасією в якесь дуже крутезне місце. Я так давно не бувала в подібних закладах, не рахуючи наш недавній виїзд за місто, що на хвилиночку навіть розгубилася. 

Наш столик з панорамним видом на місто. Вишукане меню вражає, хоч я ще з дитинства знайома з високою кухнею. Вирішую замовити морепродукти та воду. Станіслав дублює все те саме і собі, і теж п'є воду, він за кермом. Хоч насправді це не причина, міг би замовити таксі. Однак від алкоголю чомусь відмовляється. Можливо в знак солідарності, а можливо просто не хочеться. Не знаю, кажуть, що інколи у дорослих таке буває. Вино п'є тільки Меланія. 

– За тебе, Валю, і за твоє прекрасне майбутнє. А що воно буде таким, я навіть не сумніваюся, – цокаємося келихами з водою, прикольно. Тост Маєвського мене потішив. Назустріч його щирим словам та усмішці летить моя привітна посмішка. Ох, Стасе, твої б слова, та богу у вуха.

– Дякую, дуже дякую, Станіславе Максимовичу, – зривається з моїх вуст. Бачу, що йому приємно це чути. А Грабовська допиває уже другий келих вина. Надіюся, що вона сьогодні «на радощах», що піклуватиметься про мене наступні кілька місяців, не наклюкається, бо щось дуже активно почала. Але Станіслав спокійний, а він знає цю дамочку, як ніхто. Значить все буде добре. Кандидатка в мери так знімає стрес, але міру, очевидно знає. Не думаю, що їй перед самими виборами потрібен якийсь зальот.

– Виявляється, тут є жива музика, – вигукую, зачувши перші акорди.

– Звісно, це наша фішка, – озивається офіціант, забираючи порожні тарілки зі столу. – А ви не знали?

– Ні, я тут вперше, – дивлюсь на нього щиросердним поглядом.