Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- Хто на світі всіх миліше? - ще раз прокручуюсь перед дзеркалом та підморгую своєму відображенню.

Дивовижно, що може зробити з дівчиною правильний макіяж, зачіска і те саме плаття. Я побачила його у вітрині магазину, коли шукала подарунки для хлопців, і просто не змогла пройти повз. А коли я його приміряла на себе, не було жодного шансу, що я залишу його у магазині. Це було кохання з першого погляду. Оголені плечі, корсет, що притримує груди, відкриваючи ложбинку, на яку я і сама почала задивлятись, бо самі груди трохи збільшились через вагітність, та спідниця до самої підлоги з розрізом від стегна. І вся ця краса насиченого червоного кольору. Навіть захмарний, для моєї зарплатні, цінник, не завадив нашому із сукнею возз'єднанню. Хоч вона і коштувала кожної витраченої на неї копієчки, щоб зайвий раз не травмувати свою психіку, я скористалась грошима, що батьки подарували мені на день народження, вмовляючи себе, що це чудовий, а головне потрібний, подарунок. Великою перевагою є те, що до цього плаття не потрібні додаткові прикраси, воно говорить само за себе. Ніжними локонами вкладаю волосся на лівий бік, повністю оголюючи правий, а у відкрите вухо вдіваю довгу сережку, яка дістає до самої ключиці.

Можливо я трошки і перестаралась для невеликого сімейного свята, але ж і таке плаття я найближчим часом не вдягну, принаймні найближчі дев'ять місяців.

Торкаюсь живота, де вже живе маленька людина. Зараз він розміром з фасолинку, але це найбільш кохана та довгоочікувана фасолинка на всьому білому світі. Одна єдина ніч, під час якою я забула про все на світі, стала вирішальною, і тепер моє життя ніколи не буде таким, як раніше. 

Розправляю плечі, беру сумочку і виходжу в коридор, сподіваючись, що Даша встигла зібратись і ми вже можемо їхати до ресторану. Якщо вона ще хоч хвилину проведе перед дзеркалом, то ми ризикуємо приїхати вже після іменинників.

На моє щастя Даша вже чекала на мене при повному параді, як і таксист, що дуже вчасно сповістив про своє прибуття. До ресторану як рукою сягнути, тому ми доїхали дуже швидко, але до так званого сюрпризу, про який хлопці звісно що знали, але мали вдавати здивування, залишилось зовсім мало часу. 

Даша, не виходячи з ролі адміністратора та головного організатора свята, роздає останні вказівки офіціантам та перевіряє, щоб все і всі були на своїх місцях. Таку бджілку як вона ще треба пошукати, здається що для неї немає нічого неможливого. Навіть якщо щось йде не за її планом, вона переверне все до гори дриґом, дістане будь-кого з під землі, але все одно зробить так, як має бути. Ось цього мені ще треба в неї повчитись. Шкода, що вона не збирається міняти роботу, якби їй дати шанс проявити себе в “Сфері” там би всі по струнці ходили, а заклад отримав кваліфікованого спеціаліста з великої літери. 

Мій вклад в організацію більше складався з ідей, тому я можу дозволити собі просто прогулюватись залою і перевіряти, чи все виглядає так, як ми хотіли. І озираючись навкруги, розумію, що наші зусилля не були марними.

Ми знайшли дійсно шикарний ресторан з чудовою бенкетною залою на другому поверсі. Її інтер'єр стриманий та вишуканий, наче дійсно чоловічий. Ліворуч від входу розташована фотозона, у вигляді стіни яка всипана чорно білими фотографіями хлопців від народження і до сьогодні, а посередині напис "Тут були Романенко". Ця ідея виникла у нас с Дашкою, коли Галина Володимирівна розповіла нам парочку веселих історій з дитинства хлопців, а на підтвердження показала їх дитячі світлини. Того вечора ми посміялись до схочу, і вирішили, що таке добро не може пилитись на полиці, а має стати надбанням громадськості.

Спільні хлопоти з організації свята, не аби як об'єднали нас з Дашею, ми стали не лише справжньою командної, а й хорошими подругами. Я залишалась у неї на ночівлю, коли приїздила до села, щоб обговорити с Галиною Володимирівною деталі свята, а Даша заїжджала до мене у гості коли була у справах у місті. Андрій мій єдиний друг у місті, і він дуже хороший, але іноді так хочеться поговорити з кимось про дівочі справи, та просто попліткувати про чоловіків.

- Аліночка, привіт. Маєш чудовий виглядаєш, - я так замислилась, що не одразу зрозуміла, що звертаються до мене, поки плеча не торкнулась чиясь рука, змушуючи здригнутись. - Вибач, якщо налякала.

- Добрий вечір, Галина Володимирівна! Дуже рада вас бачити, - обіймаю жінку, як це робить вона при кожній нашій зустрічі. - Вітаю вас з іменинниками, нехай ростуть здоровими та слухняними хлопчиками, вам на радість!

- Дякую, люба! - відповідає ніжним голосом. - Як ти почуваєшся? - дивиться на мене прискіпливо, наче за той тиждень що ми не бачились, у мене мав вирости живіт вище носа.

- Дякую, все добре, - ніяково від того, що хтось ще, крім мене та фасолинки, в курсі мого цікавого положення. Та я скоріш рада цьому, бо якщо мені потрібна буде порада, то я завжди зможу звернутись до Галини Володимирівни.

Лунає голос Даші, яка сповіщає, про прибуття іменинників і це рятує мене від подальших розпитувань, бо поки що я і сама не до кінця усвідомила своє нове становище.  Батьки йдуть зустрічати своїх синів, а інші гості, як і заведено, чекають на свій зірковий час, щоб прокричати лише одне слово. 

Коли хлопці зайшли до зали, то всі гості так голосно і одночасно прокричали "Сюрприз!" , наче неодноразово тренувалися це робити. Реакція Слави була передбачувана до дрібниць, він навіть не намагався зобразити здивування, лише ледь помітна посмішка, яка казала "Ух ти". А от за Андрієм ридав Оскар, він так здивувався і зрадів, наче дійсно вперше дізнався про цей сюрприз. Як завжди, чарівна посмішка, сяючі очі та безліч коментарів.

Які ж вони красені. Такі схожі зовні і такі різні за характером, легкий на підйом Андрій і серйозний Слава. Іноді здається, що Слава зайвий раз не проявляє свої почуття та емоції, щоб не бути схожим на брата. От і зараз обидва у костюмах, але те як вони їх носять теж багато що може розповісти про них. На Славі темно-синій костюм, що складається зі штанів та піджака, біла сорочка, що обтягує його торс, привертаючи увагу, та вільно зав'язана краватка. Таким я його ще не бачила, але це саме той образ, який я буду представляти перед сном. Андрій теж у костюмі, але чорного кольору, я б навіть сказала кольору графіт, як це зараз модно. Замість піджака на ньому жилетка, теж біла сорочка але розстібнула на верхні ґудзики, а рукави закатані до ліктів.