Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Скориставшись нагодою, пробираюсь ближче до хлопців, щоб привітати однією з перших. Андрій одразу стискає мене в обіймах та засипає компліментами, щодо мого образу і навіть помічає, що я стала майже одного зросту з ним. Ще б пак, десяти сантиметрові підбори ідеальних туфель, додають мені не тільки зросту, а ще й впевненості у собі. Коли я нарешті знову твердо стою на ногах, невпевнено підходжу до Слави аби привітати і його. 

- З днем народження, Слава, - кладу руку йому на груди і цілую у щоку, трохи затримавшись аби вдихнути його аромат. 

- А мене ти не обнімеш? - перехвачує мою руку і притягує в обійми, як це вміє лише він, міцно і ніжно одночасно. Від його близькості затамовую подих, а його дихання мені на вухо, переполошило усіх метеликів, що трохи заспались останнім часом. - Подаруєш мені сьогодні танець?

Обійнявши його у відповідь, я просто не могла його відпустити. Я хотіла стояти в його обіймах вічність, відчувати тепло його тіло та слухати, як б'ється його серце. Але натовп позаду мене теж поспішав привітати іменинників, тому я відступила від братів звільняючи місце іншим охочим.

Після всіх привітань гості були запрошені до фуршетного столу, маючи змогу поспілкуватись та фотографуватись. Самі ж хлопці були у захваті від стіни з фотографіями. Тицяя пальцями у чергову фотографію, вони, перебиваючи один одного, голосно казали "А пам'ятаєш це…". Їх версії тих подій були ще більш шаленими і з більшою кількістю подробиць, ніж розповідала Галина Володимирівна.

Після фуршету вже було наше улюблене і більш звичне для старшого покоління застілля. Вечір складався якнайкраще. Веселі тости друзів та чутливі привітання родичів, кумедні жарти від ведучого та запальні танці, робили свято різнобарвним.

Коли чергова пісня добігла кінця, ведучий запросив гостей знову сісти на свої місця і наповнити келихи. В той час коли всі пили та їли, іменинників же запросили вийти до центру зали. Андрій без будь-яких вагань вилетів з-за столу, а от Слава зітхаючи і не хоча поплентався слідом за братом. 

- Ви почули сьогодні багато теплих слів від ваших друзів та рідних, отримали багато подарунків, - ведучий вказує на стіл з гарно запакованими коробочками, який ми встановили для подарунків. - Ви вже встигли відкрити хоча б один з них?

- Ні, - вигукнув Андрій і з недовірою поглянув на брата. На що, той теж негативно похитав головою.

- Але я точно знаю, чийого подарунка ви там не знайдете, - хлопці замислились, але саме гримаса Андрія викликала хвилю сміху у гостей. - Вам знайома дівчина на ім'я Аліна? - розкрив загадку ведучий.

Андрій, як першокласник, здійняв руку до гори, і ведучий підніс до нього мікрофон, щоб той озвучив свою відповідь.

- Це моя люба Рижуля. Алінко, йди сюди, раз вже мова йде про тебе, - простягає мені свою руку, показуючи, що я маю підійти саме до нього. - Ти що, не подарувала мені подарунок? - додає цей комік і театрально прикриває рот долонею, наче я зробила щось жахливе, чим знову викликає хвилю сміху у гостей, а я червонію від такої уваги. Я не планувала брати у цьому участь, але слухняно плентаюсь до хлопців і стаю між ними.

- Ну що ви, Андрію, хіба могла така чарівна дівчина прийти на свято без подарунка? - здіймає кумедно плечима. - Я вам скажу навіть більше, судячи з цього самого подарунку, вона вас дуже любить.

- Я теж її люблю, - вже серйозно каже Андрій, накидує руку мені на плече і цілує у скроню.

Я вже трохи звикла до такої манери поведінки з боку Андрія і зазвичай не зважаю на це, але те що поруч стоїть Слава і свердлить нас поглядом, додає трохи тремтіння моїм колінкам.

- Ну тоді не буду затягувати цю мить. Подарунок для Андрія від чарівної Аліни: Єгор Шевченко - справжній гангстер, маг та фокусник!

Світло трохи згасає, з динаміків лунає музика з фільму "Кримінальне чтиво" і до центру зали, у димовому супроводі, виходить сам фокусник. Андрій сміється, бо так само як і я впізнає цю пісню. На минулому тижні ми разом дивились саме цей фільм, і не втримались, щоб не повторити знаменитий танець Траволти та Уми Турман. В якусь мить, я злякалась, що він потягне мене танцювати, але на щастя, фокуси цілком та повність перетягнули на себе увагу Андрія.

Коли ми чуємо слово "фокуси", то уявляємо чоловіка у яскравій одежі, можливо навіть з клоунським носом, який витягує з рукава різнокольорові хустки, але цей фокусник повністю стирає уявний стереотип, бо одягнений у стилі тридцятих років, наче щойно приїхав з бандитської перестрілки. Я знала, що Андрію подобаються телевізійні програми про розкриття таємниць, в тому числі і розвінчання секретів магії, але не знала чи сподобається йому саме така гангстерська подача номера, з картами, грошима, зброєю та цигарками. Судячи з реакції Андрія, він у захваті. Цей наївний хлопчик ледве не до рота заглядає нашому гангстеру, щоб розгадати таємниці фокусів. Коли номер скінчився, гості гучно зааплодували, а Андрій відірвав мене від землі і почав кружити, висловлюючи слова вдячності. Ця велика дитина скоро розчавить мене своєю “ніжність”, але я не скаржусь, мені подобається коли він такий щасливий.

Аплодисменти вщухли, я нарешті твердо стояла на своїх ногах і вже збиралась повернутись на своє місце за столом, як ведучий, знову згадав мене у своїй промові.

- А вам, Вячеславе, ким приходиться Аліна?

Я завмерла в очікуванні його відповіді. Слава із сумом глянув на мене і вже з усмішкою промовив:

- Це "люба Рижуля" мого брата.

Ось він, момент коли твоє серце, що підвисло над прірвою, падає донизу, швидко та гучно. Він міг сказати що завгодно, "мій друг", "моя знайома", да будь-що, де є приставка "моя", але я всього лише Рижуля його брата. Неприємно - ще б пак, боляче - нестерпно. Подумки, підтягую свої труселя дорослої дівчинки, розправляю плечі і беру за руку Андрія, щоб відчути його підтримку.

- Ну тоді, вам дуже пощастило, що у вашого брата така уважна подруга, адже Аліна і для вас приготувала подарунок. Як ви думаєте, що це може бути?