Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Після довгого провітрювання, Леся знов оживила усі ганчірки, мітли та меблі для генерального прибирання та прочистки димоходу, тож весь дім ходив ходором. Робити мені було нічого, за цей тиждень у Зачарованому лісі я пречудово відпочила від монстриків та уроків, виховних лекцій та дурнуватих витівок важких підлітків. Але пережитий стрес, сльози та неймовірні події, що трапилися зі мною за цей тиждень, все-таки не давали можливості відчути себе у справжній відпустці, про яку так давно мріяла.

Я думаю, що це слушний момент навідатися до стежника та сьогодні нанести візит у відповідь максимально несподівано для нього. Єдина зачіпка з приводу зникнення частинки амулета зі схованки фей — це пошук її на чорному ринку, існування якого підтвердив стежник. Лесана подивилася на мапі, яку я геть не розуміла, де знаходиться його оселя, отже тепер і я можу захопити його зненацька на його території! Головне, капелюха не забути віддати, бо я ж начебто заради цього іду. Треба завершити цю дивну історію з капелюхом та від захисту перейти до нападу. Та й хочеться зрозуміти його мотиви. Він намагається щось дізнатися про мене чи я просто йому сподобалася, і це така дивна форма залицянь? Хто зна, як у них там у потойбіччі заведено?

Лесана повела мене до його будиночка. Я спробувала запам’ятати дорогу, навіть навчилася визначати, коли ми проходили через лісовий портал. Це легко насправді, бо відчутно (іноді сильніше, іноді злегка) змінюється пейзаж. Треба просто уважно стежити за тим, що тебе оточує, які дерева, яка погода, навіть який аромат в повітрі. І як я цього раніше не помічала? От ідеш ти собі лісовою галявиною, аж раптом навколо тебе вже купа дерев, а поляна, здається, та сама. Або йдеш собі лісом, навколо хащі й більше нічого, але раптом стало холодніше і темніше. Можна було б подумати, що це сонце заховалося за хмаринку, але ж хмар на небі й не було, а тут все небо затягнуте. Просто треба звертати увагу на такі моменти, і ти будеш знати, що пройшов повз портал. Хоча навряд чи ця інформація буде комусь потрібна, бо людям у цей ліс — зась, а магічні істоти не потребують інструкцій... Це в мене, можна сказати, унікальний випадок. І мені нормальні інструкції як раз не завадили б. Але вже що поробиш? 

На нашому шляху я нарахувала аж п’ять штук порталів! Оце так далеко живе стежник. Ми домовилися з Лесаною, що якщо я не повернусь за дві години, то вона повернеться по мене. Головне тепер було не заблукати в лісі. Для вірності Леся дала мені портальний камінь, який приведе мене до будинку в такому разі. Ми намагалися економити портальні камені тепер, бо невідомо, як довго ще не буде Ядвіги, власних енергетичних грошей у мене не було, а Лесанини я принципово не хочу витрачати.

Ми попрощалися, Лисичка боялася залишати мене саму, але я настояла на своєму. Ну що ж, подивимось, як живуть стежники у Зачарованому лісі.

Підходжу до будиночка, щоб роздивитися все краще. На вигляд — звичайна хатина, як у мене, з цегли, з дахом, порослим мохом. Навколо дві невеличких галявини. Тут помітно прохолодніше, ніж у мене. Цікаво, це якийсь магічний клімат-контроль і кожен власник будиночка обирає найкомфортніший для себе режим погоди чи погода сама по собі працює по-різному в різних місцях?

Я наблизилася до масивних дерев'яних дверей з червоно-чорної деревини. От двері у нього не такі, як в моєму будиночку. Мої здавалися хиткими та ненадійними, тут же — двері гідні фортеці. Такі ставлять, коли є що зберігати за ними. Стукаю спеціальним важелезним латунним кільцем. Ніколи таких не бачила — хіба що в фільмах. Тиша. Стукаю ще раз. Невже нікого немає вдома? Я так хотіла зробити несподіваний візит, що навіть не подумала про те, що стежник може бути не вдома.

Визираю з-за рогу. Бачу нвеличкий город з рослинами. Схоже, у Зачарованому лісі – це мастхев мати власний город з магічними рослинами. Ступати далі краще не буду, бо тут, мабуть, теж є якесь таємне захисне заклинання. Ще не вистачало знову осоромитися, тільки ще й в чужому городі.

— Вольдемаре!

Тиша. Схоже, його дійсно немає вдома. Спробую обережно зазирнути у вікно.

Перед очима постає затишна кухня. На мить здалося, що щось яскраве пролетіло повз кухню, наче вогняний шар. Варто замружитися і кліпнути, як видіння зникає. Кухня як кухня, нічого незвичайного. Що ж то було? Чи мені здалося? Що могло пронестися так швидко? Шарова блискавка чи якийсь ліхтар? Нісенітниця якась. Для вірності обходжу довкола та зазираю у ще одне вікно, але в ньому нічого не вдається роздивитися за шторами. Йти далі страшно, бо вже починається город і садок. Краще повернуся на ґанок.

Жодної надії потрапити всередину. Час вже уходити, тільки ой... Що це зі мною? Ой лишенько...

О, ні, знову цей біль! Спиняюся і не можу поворушитися. Хапаюся руками за живіт, і мене аж трусить. Неможливо ні на чому зосередитися. Голова розколюється на частини, в серці різко закололо, наче хтось різав мене зсередини. З очей хлинули сльози. Скрикую від болю та падаю на коліна. Судоми охоплюють тіло, але я нічого з цим не можу зробити. Все навколо перевернулося догори дриґом… Чому небо перед очима, де будиночок стежника? Куди це він поплив за лінію горизонту?.. Що відбувається?..