Читати книгу - "Битва королів"

— Ага, і який же це король? — гукнув униз Рейсен, але Вот буцнув його кулаком, щоб мовчав.

На зубчасту стіну поряд з брамою видерся Йорен, який прив’язав свій вицвілий чорний плащ до дерев’яної жердини.

— Ви, там, заспокойтеся! — крикнув він.— Містяни всі повтікали.

— А ви хто такі, старий? Боягузи лорда Берика? — гукнув лицар у шпичастому шоломі.— Якщо серед вас той тлустий дурень Торос, спитайте його, як йому подобається наш вогонь.

— Серед нас таких немає,— гаркнув на це Йорен.— Лише хлопці з Варти. Нам до війни діла немає,— підніс він жердину вгору, щоб усі побачили колір його плаща.— Дивіться. Чорний колір Нічної варти.

— Або чорний колір дому Дондаріонів,— крикнув чоловік з ворожим прапором. Зараз, у сяйві спаленого містечка, Арія краще роздивилася його кольори: золотий лев на червоному полі.— Герб лорда Берика — фіолетова блискавка на чорному полі.

Зненацька Арії пригадався ранок, коли вона жбурнула Сансі в обличчя апельсин, заляпавши соком всю її дурнувату шовкову сукню барви слонової кості. Тоді на турнірі був якийсь лордійчук-південець, у якого закохалася сестрина дурнувата подружка Джейн. У нього на щиті була блискавка; це його Аріїн батько послав обезголовити Гончакового брата. Зараз здавалося, що все це було тисячу років тому сталося з іншою людиною в іншому житті... з Арією Старк, дочкою правиці, а не з Арі, хлопчиком-сиротою. Звідки Арі знати лордів та іже з ними?

— Ти осліп, чоловіче? — помахав Йорен жердиною, розмаявши на вітрі плащ.— Де ти бачив чортову блискавку?

— Вночі всі прапори здаються чорними,— зауважив лицар у шпичастому шоломі.— Відчиняйте, бо ми вважатимемо вас беззаконниками у змові з ворогами короля.

Йорен сплюнув.

— Хто ваш командувач?

— Я,— почувся голос, і вояки розступилися, даючи дорогу вершникові; відблиски пожарища танцювали на збруї його румака. Чоловік був кремезний, з мантикорою на щиті й витким орнаментом на сталевій кірасі. З-під здійнятого заборола його шолома прозирало бліде поросяче обличчя.— Сер Ейморі Лорч, прапороносець лорда Тайвіна Ланістера з Кичери Кастерлі, правиці короля. Законного короля Джофрі,— сказав він високим тонким голосом.— Його іменем я наказую вам відчинити браму.

Навколо палало містечко. Нічне повітря курилося димом, а рухливих червоних іскор було більше, ніж зірок. Йорен нахмурився.

— Не бачу потреби. Робіть у місті, що хочете, мене це не обходить, а нас облиште. Ми вам не вороги.

«Бачте очима»,— кортіло Арії крикнути до вояків унизу.

— Невже вони не бачать, що ми не лорди й не лицарі? — прошепотіла вона.

— А їм до цього байдуже,— шепнув у відповідь Гендрі.

І вона зазирнула в обличчя сера Ейморі так, як її учив Сиріо, і побачила, що Гендрі має рацію.

— Якщо ви не зрадники, відчиніть браму,— гукнув сер Ейморі.— Ми переконаємося, що ви кажете правду, й поїдемо собі.

Йорен пожував кислолист.

— Кажу вам, тут нікого, крім нас. Даю вам слово.

Лицар у шпичастому шоломі розреготався.

— Ворон дає нам слово!

— Ви загубилися, старий? — глузливо кинув якийсь зі списників.— Стіна звідси далеченько на північ.

— Ще раз наказую вам іменем короля Джофрі довести свою відданість і відчинити браму,— сказав сер Ейморі.

Деякий час Йорен міркував, жуючи. Тоді сплюнув.

— Не маю бажання.

— Що ж, гаразд. Ви проігнорували наказ короля, таким чином засвідчивши, що ви заколотники, в чорних плащах чи ні.

— У мене тут хлопчаки,— гукнув униз Йорен.

— Хлопчаки й старі помирають однаково,— сер Ейморі мляво здійняв кулак, і з підсвіченої полум’ям темряви в нього за спиною вилетів спис. Мабуть, цілилися в Йорена, але влучили у Вота, який стояв поряд. Вістря списа, прохромивши горло, вистромилося ззаду з шиї вже темне й мокре. Вот ухопився за держак — і, обм’якнувши, звалився з хідника.

— Штурмуйте мури і вбивайте всіх! — знудьговано скомандував сер Ейморі. Полетіли ще списи. Арія смикнула Пиріжка вниз за сорочку. Потойбіч зачулося гримотіння лат, шурхіт витягнутих з піхов мечів, стукіт списів об щити впереміш із лайкою і тупотінням копит коней, яких погнали вперед. Понад головами майбутніх братчиків пролетів смолоскип і, розкидаючи вогонь, приземлився у дворі.

— До мечів! — гаркнув Йорен.— Захищайте мури, де треба. Косе, Арегу, тримайте бічну браму. Ломі, витягни списа з шиї Вота й займай його місце тут, нагорі.

Намагаючись дістати свій короткий меч з піхов, Пиріжок впустив його. Арія вклала клинок назад йому в руку.

— Я не вмію битися на мечах,— прошепотів він з розширеними очима.

— Все просто,— сказала Арія, але ця брехня завмерла в неї на вустах, коли за верх парапету вхопилася рука. Арія бачила її у світлі охопленого вогнем містечка так чітко, ніби час зупинився. Пальці були короткі, мозолясті, порослі між кісточок густим чорним волоссям; під нігтем великого пальця чорнів бруд. «Страх ранить глибше за меч»,— пригадала Арія, в той час як за рукою з’явилася голова в циліндричному шоломі.

Арія щосили махнула вниз мечем, і замкової роботи криця Голки вгризлась у пальці між кісточок.

— Вічнозим! — заверещала Арія. Бризнула кров, пальці розлетілися, й голова в шоломі зникла так само несподівано, як і з’явилася.

— Ззаду,— заверещав Пиріжок. Арія розвернулася. Другий вояк був бородатий і без шолома; він затиснув чингал між зубами, щоб руки лишалися вільними. Щойно він заніс ногу над парапетом, Арія штрикнула йому кінчиком меча в очі. Голка і не зачепила чоловіка, але він, відсахнувшись, полетів униз. «Сподіваюся, він впаде долілиць і втне собі язика».

— На них дивись, не на мене! — гримнула вона на Пиріжка. Наступного разу, коли якийсь вояк спробував видертися на мур у цьому місці, Пиріжок рубав по його руках мечем, поки вояк не звалився.

Сер Ейморі не мав драбин, але мурами тверджі, збудованими з нетесаного й не скріпленого розчином каміння, дертися виявилося легко, тож складалося враження, що ворогу не буде кінця. Хай скільки Арія рубала, штрикала або штовхала, а зразу з’являвся новий ворог. Лицар у шпичастому шоломі теж виліз на вал, та Йорен намотав йому на шпичак свій чорний «прапор» і, поки лицар воював з тканиною, загнав йому крізь лати чингал. Щоразу як Арія зводила очі, з’являлися нові смолоскипи, і довгі язики їхнього полум’я стояли в неї в очах. Поглянувши на золотого лева на червоному полі, Арія подумала про Джофрі: був би він зараз тут, вона проштрикнула б Голкою оту його