Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Меланіє, припини вже, досить. Ми тут не самі,  – каже Станіслав, відсторонюючись від наполегливих обіймів своєї пасії. Давай, я вас познайомлю.

– Коханий, я пам'ятаю цю дівчинку ще дитиною. Тоді вона була доволі норовлива. Навряд чи щось сильно змінилося. Але ти абсолютно правий, нам треба познайомитись ближче,  – Грабовська випускає свою жертву з обіймів, розвертається в мій бік і пильно вивчає мене, продірявлюючи наскрізь. 

 – Ну привіт, Валентино Ольшанська! А ти нічогенька така, виросла, майже доросла. Вся в маму, а от очі Ольшанського, жодних сумнівів, хто б там що не казав. Стасе, глянь, як вона  очима схожа на нього.

– Я не був особисто знайомий з Ольшанським, ти забула? А, зрештою, ти чого очікувала, вона ж його донька, що тут дивного?  – відповідь Маєвського логічна, а от зауваження Грабовської мене трохи збентежили. Не можу второпати, що це було. Дивна якась та Меланія. Я уявляла її геть іншою, діловою, виваженою, стриманою. А вона, виявляється, звичайна кровожерлива мисливиця за чоловіками з неконтрольованим бажанням на людях демонструвати своє право на свого коханця так відверто, та ще й так відкрито озвучувати якісь дивні здогадки чи плітки. Я не зовсім зрозуміла про що йдеться. Навряд чи ми з нею подружимось.

– Вітаю!  – стримано кажу, стиснувши зуби. Геть не хочеться відповідати, однак доводиться. Стас просив мене сьогодні не чудити, тож вирішую на цей раз таки дослухатися до прохання цього чоловіка. Все-таки він бере участь у моєму житті, допомагає, турбується. Не кожен готовий піти на такі жертви. Навіть, якщо Маєвський переслідує якісь свої меркантильні інтереси, я його пробачу. Знаю, відчуваю  – він хороший. А можливо мені так хочеться думати. 

– Ти мене пам'ятаєш?  – допитується кандидатка в мери. А мені чомусь так хочеться послати її подалі. Вона виявилась такою самовпевненою, нетактовною, що навіть не пробувала налагодити зі мною хоч якийсь мало-мальський контакт, аж неприємно. Та воно й зрозуміло, хто я для неї тепер, коли татка нема. Вона наполегливо робить собі кар'єру, а бізнес працює на неї. Я лиш іграшка, яка має визначене завдання в добре спланованій грі. А потім я стану їй непотрібна. Ох, Станіславе, і що ти в ній знайшов? Чи вона така класна у ліжку, що тебе все решта влаштовує? Не віриться, що ти такий байдужий і сліпий. Нарешті вирішую зреагувати на запитання майбутньої піклувальниці.

 – Не дуже,  – навмисне язвлю, хоч навряд чи можна стерти з пам'яті той образ самовпевненої кар'єристки, яка постійно крутилася поруч з татком на всіх ділових зустрічах,  інтерв'ю в якості його помічниці. Напевне так було потрібно за протоколом, не знаю. Бачу, як її вибішують мої слова, а я тріумфую. Здається я ревную її до Стаса? Овва! Це треба негайно припинити. Зрештою таке рішення Станіслава. Він її обрав, не мене. Тому доведеться змиритись. Заради об'єктивності, вона красива, доглянута жінка: мого росту, довге темне волосся, гарні класичні риси обличчя, пишні губи, синьоока, пишногруда, стрункі ноги. Одним словом такі дами подобаються чоловікам, а Станіслав Маєвський не є виключенням із правил, точно цінитель жіночих принад.

Роблю висновок, що йому подобаються старші за нього пані. Десь чула, що є така категорія чоловіків. Отже, мені, юній панянці геть нічого не світить. Прикро, але чесно. Хоч він чогось подібного мені не казав, моя власна придумка. Як не дивно, у нас з Грабовською, виявляється, схожі смаки: на ній теж сьогодні легке плаття в горошок. Правда на мені бежеве, на ній  – голубе. Моє, Стас похвалив, про її, мовчить спеціально, чи не зауважив, байдуже йому? Хм… Ото справді цікаво. Розуміння, що Грабовську бісить моя індиферентність до її вінценосної персони, мене неабияк забавляє.  

 – Мелані, може ти таки присядеш, й ми нарешті зробимо сьогодні замовлення? Я, якщо чесно, зголоднів,  – Маєвський пробує якось залагодити незручну ситуацію між нами. А те його звертання до Грабовської мене трохи розсмішило чомусь. Напевне їй так більше подобається її ім'я, а Стас потурає.

– Як скажеш, Стасику,  – Грабовська проводить рукою по обличчі Станіслава, по губах, даючи зрозуміти тим жестом, що між ними є близькість. Маєвський доволі холодно реагує, лиш галантно відставляє стілець, аби дама присіла. Мене така поведінка кандидатки в мери на людях дещо дивує. 

А з іншого боку, всі ми люди, і в кожного є свої причуди. Зрештою це їх особисте, мене не стосується. Стас чомусь  якось винувато дивиться на мене, наче вибачається. Я ж удаю, що не розумію, й мені байдуже, хоч насправді мене це неабияк зачепило. І тут мене осінило: а може вона спеціально розігрує всю цю комедію не тільки для мене, а й для жовтої преси, яка любить працювати інкогніто в неочікуваних місцях, або ж на замовлення самих псевдо жертв, зокрема самої Грабовської сьогодні.

Маєвського в цю гру вона, здається, не посвячувала. Не знаю, чому в мою голову завітала ця думка. Здається, я щось подібне десь вже читала. А можливо тому, що поведінка пасії Стаса геть дивна. Хіба що вона така собі «блондиночка» від природи. Хоч насправді мені в це мало віриться, якщо аналізувати її тріумфальну ходу владними коридорами за останні п'ять років. 

Правда ходять чутки, що цьому посприяв якийсь утаємничений столичний її покровитель. Якщо це правда, то Станіслав мав би знати. Дивна якась незрозуміла історія. Бідний Маєвський! Куди він вляпався? Напевне не все так просто, бо ж не дурний хлопець, з досвідом. 

– Валю, а ти що будеш, – Маєвський витягує мене з тих роздумів, і я повертаюся до реальності й роблю замовлення. Наш запізнілий ланч проходить доволі спокійно, без ексцесів. Грабовська заспокоїлася, я поводжусь без вибриків, Стас задоволений. Далі все вже впевнено слідує за планом, як зазначено: SPA, басейн. Навіть дружно відвідали зоопарк. Теніс відклали на потім. Домовились, що зіграємо парами, коли з'явиться якась знайома Станіслава.