Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Стасе, а як давно ти її знаєш? – несподівано у мене виникає питання. Разом з появою силуету Меланії в моїй пам'яті виринає далекий спогад з дитинства, як ми з мамою заходимо до кабінету татка, а там між ним та його помічницею відбувається різка суперечка, татко майже кричить. Про що йшлося, я й досі достеменно не знаю. Однак пригадую, як при нашій появі тато відразу стишився, а Грабовська, чемно привітавшись, миттєво зникла. Батьки звично обмінялися поцілунком, я теж отримала свій цьомчик від татка. А далі послідувало нетривале пояснення тата мамі про якийсь витік важливої інформації з його виборчого штабу, в якій татко запідозрив свою помічницю, назвавши це неприпустимою халатністю та грозився усунути її від справ. Що, наскільки я пам'ятаю, і сталося незабаром.

– З моменту, як я з'явився у цьому місті, тобто п'ять років. Вона зі мною відразу зв'язалася. Спочатку я займався якимись дрібними справами, а потім став її постійним адвокатом. Меланії мене,  як я потім дізнався, рекомендував один її впливовий родич зі столиці,  хоч  з ним я ніколи не перетинався у жодній справі. А потому все так закрутилося, я навіть сам не сподівався… А чого ти питаєш? – Стас зазирає мені у вічі так щиро, що мені аж стає ніяково, але я все ж не зупиняюся. Якщо він так розговорився, то може якраз зараз я отримаю відповідь на питання, яке мене так сильно цікавить. Розумію, що треба діяти оперативно, часу немає: Грабовська прямує до нас і ось-ось з'явиться.

– Мені просто стало цікаво, як ви познайомились, і наскільки добре ти її знаєш. Тобі ж відомо що вона довший час працювала на мого татка. А після загибелі моїх батьків багато хто натякав, що саме вона дотична до їх смерті, хоч прямих доказів ні офіційне слідство, ні приватний детектив, якого найняли таткові друзі, не виявили.

– Валю, я зі свого боку також цікавився тим питанням. Я не працюю з людьми з підмоченою репутацією в принципі. Я теж не знайшов доказів причетності Меланії до тих подій. Навпаки, вона, якоюсь мірою, й сама постраждала від звинувачень подібного роду, які сипалися на неї ще десь протягом року. Можу тебе запевнити: Грабовська не вбивця й не замовник. Так, вона не ідеальна, жорстка, безкомпромісна, владна жінка, це правда. У неї чимало секретів, скелетів у шафі. Але, дівчинко, в кого їх немає? – Маєвський так натхненно говорить, так переконливо. Після його розповіді у мене наче відлягло від серця. Людина, в домі якої я житиму до повноліття, не причетна до смерті моїх батьків. Це радує. Бо до того моменту, поки я не була впевнена в цьому, у мене була нав’язлива ідея спробувати з'ясувати це, поки житиму там. Хвилинку вагаюсь, дивлюся на Станіслава. Погляд щирий, відкритий. Іду ва-банк, хоч майже впевнена, що відповіді не буде, бо, якщо розібратися, то це геть не моя справа. Але ж він вважає мене ще маленькою, тому мені прощається така наївність та некоректні питання, моментами: 

– Стасе, а ти одружуєшся тому, що кохаєш Меланію, чи то шлюб з розрахунку?

Маєвський зводить на мене округлені очі, здивований. Я застала його зненацька, не очікував. Хвилинку задумується, що відповісти малолітній нахабі, яка так безпардонно лізе в його особисте життя. Мить роздумів швидко минає. Нарешті він зважується на відповідь, хоч цілком міг би проігнорувати той мій каприз. Цікаво мені, що скаже. Згораю від нетерпіння.

– Валю, дівчинко, розумієш, не завжди в житті все складається так просто, так, як нам хочеться. Реальність набагато складніша. Я прагматик і реаліст, я не вірю в кохання, донедавна не вірив, –  Маєвський так звучно видихає, наче у нього на душі неспокій, розчарування, але в чому, не розумію. І до чого те його «донедавна не вірив». Вирішую, що спочатку він спав з нею, бо сподобалась, а потім просто за звичкою, як це часто буває. А тепер, виходить, закохався чи що?

– Все зрозуміло, – мій гучний видих і без слів висловив усе моє розчарування. Мені так хотілося, аби Стас був більш романтичним, однак такі реалії.

Таке враження, що Маєвський навчився читати мої думки, бо подальші його слова просто остаточно мене ошелешують.

– Якщо жінка мені подобалась, і нас все влаштовувало, ми були разом. А про мої почуття до Меланії тобі не треба знати. Вибач, дівчинко, то надто вже особисте. Я ітак чогось сьогодні занадто розговорився. Очевидно старію, стаю сентиментальним. А мені, дорослому чоловіку, не личить йти на таку відвертість з молоденькими дівчатками, – він говорить зі мною на рівних,  не криється, значить довіряє. А я думала, що так не буває. Станіслав Маєвський дорослий, зрілий чоловік… Я не розраховувала на подібну відвертість. Думала, що пошле мене куди подалі з тим моїм не зовсім коректним питанням. Станіславе, що відбувається? 

Я не планувала лізти тобі в душу. Мені твої одкровення геть не потрібні. У мене до тебе було просте, елементарне питання, і відповідь мала бути простою. Бо закохалась  я в тебе по вуха, а ти одружуєшся. Мені так сумно… Наша відверта розмова завершується. До нашого столика наближається Меланія Грабовська. 

Станіслав зривається на рівні ноги з наміром відсунути дамі крісло, як справжній джентльмен, а вона фурією спрожогу врізається в його торс, пальцями – в шевелюру, ротом – в губи. Сумнівів не залишається: ця пантера точно добровільно не відпустить його зі своїх лап, навіть якщо він буде пручатися.

Ох, Станіславе, як ти попав. А якщо ти не кохаєш цю дамочку, а колись це станеться з тобою, то вирватися на волю буде ой як непросто й боляче. Але то вже твої проблеми. Бачили очі, що вибирали. 

Не знаю чи мені лише так здається, бо так дуже хочеться, чи насправді так є, Маєвський доволі холодно поводиться. Не бачу пристрасті, запалу. Або йому незручно через мою  присутність, він любить усамітнюватись в такі інтимні моменти, або там не все так просто з його боку. Але яка мені вже фіг різниця. Так чи інакше, вони одружуються.