Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я піду, господине.
— Так, звісно, люба. Тільки ще одне прохання на сьогодні.
— Яке, пані?
Я маю зробити для Лесі щось приємне. Вона заслуговує на це. Маню жихарку рукою до себе. Оце розлінувалася… Але хай вже мені пробачить. Та покірливо підійшла.
— Це тобі, — простягаю їй мішечок з камінням, який дістала з кишені.
Жихарка округлила очі. Її нижня щелепа затряслась, а лапки заховалися за спину.
— Ні, ні, що ви…
— Бери-бери! Мені воно ні до чого. Я все одно не зможу його забрати із собою, а лишати Ядвізі не хочу. Нехай це буде мій тобі подарунок. А ти роби з цим добром, що хочеш. Хочеш, залиш собі, хочеш — продай чи подаруй комусь.
— Я не можу це прийняти, пані. Це не подарунок для простої служниці…
— Це навіть не обговорюється, Лесано. Це подарунок не для служниці, а для друга! — підскакую на ліжку, забувши про лінощі, вирівнюю спину, беру її лапу, підтягую до себе, кладу на неї мішечок.
— Це тепер твоє. У тебе ж лисенята підростають. Тобто, жихарята… Тобі це потрібне. До того ж за мною борг.
Леся дивиться на мене такими очима, що защипало в носі й захотілося плакати. Ці великі карі очі, сповнені сліз, дивляться на мене, як на богиню, що зійшла з небес. А я ж зовсім не хочу цього. Леся дійсно для мене стала другом тут, чи не єдиним.
— Дякую-у-у, пані-і-і-і… — розчулено підвиває вона, стискаючи в лапці мішечок.
Я теж розчулилася та притиснула її до себе. Моя м’якенька лисичка! Як же я буду за тобою сумувати.
На душі стало так тепло, так приємно, що мені вдалося зробити щось хороше для Лесі. Вона на це заслуговує.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова», після закриття браузера.