Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

Телефон у руках Микити ожив і всі схопилися.

- Слухаю. - Не знаю, що він там почув, але обличчя його засяяло. Сашко, нам треба їхати.

- Його взяли?

- Так.

Сашко якраз допив кави й піднявся зі свого місця.

- Я з вами. - Також схопилася. Цього разу їм не вдасться залишити мене тут одну. - І не дивись на мене так, я все одно поїду.

Нік із сумнівом подивився на Сашка. Той кивнув, схиливши очі.

- А куди ми? - Запитала, як тільки ми розташувалися в машині. Чоловіки зайняли передні сидіння, а мені дісталося заднє.

- Вона завжди така? - Микита запитує, вдає, що я його не чую. Він, до речі, за кермом, і жене на пристойній швидкості.

- Майже постійно. - Підіграв йому Сашко.

Ну і добре, ображено вткнулася в телефон. Голову підвела лише як виїхали з міста.

- Ми що повертаємось у селище? - Знову не витримала я.

- Так. - Кинув через плече Сашко.

- Нік, там і справді хтось був? - Насилу віриться.

- Потерпи трохи, невдовзі все сама дізнаєшся.

Ми під'їхали до старої будівлі на околиці селища. Колишня ферма, здогадалася я.

- Олю, посидь у машині. Тобі не варто йти туди. - Знову заговорив Нік.

- Я йду з вами, я що дарма їхала. - Не вгамовуюсь я, але цього разу Сашко негативно похитав головою.

- Сиди тут. - Чоловіки вийшли з авто й попрямували до однієї з напіврозвалених будівель, поряд з якою вже стоїть чорний позашляховик. На такому їздить охорона Сашка.

Я терпляче почекала п'ять хвилин, на довше мого терпіння не вистачило, і попленталася за ними. Для початку вирішила просто потоптатися поряд і підслухати, що відбувається всередині, але почувши звуки, що нагадують бійку, кулею кинулася всередину споруди.

- Вадим! - Не чекала його тут зустріти, але те, що я побачила, потім здивувало мене ще більше.

Біля однієї зі стін сидить прив'язаний до старого стільця чоловік. Де він тут тільки взявся, не чоловік, звичайно, а стілець. Спершу мені здалося, що це Алік, але придивившись, зрозуміла, що помилилася. На обличчі чоловіка була кров, вона текла з носа та розбитої губи. Його рот схожий на пельмені, а над лівою бровою видніється фіолетова гематома.

- Що відбувається? Поясніть мені. - Вхопила Ніка за рукав. - Хто це?

Чоловік почав сміятися своїм закривавленим ротом.

- Не додушив я тебе таки.

- Це ти напав на мене, але за що?

- Не варто було тобі пхати свій ніс у чужі справи. - Він смачно сплюнув кров собі під ноги.

- Вадиме, пакуйте його.

- Що ви з ним робитимете?

- Як що, зараз за селищем живцем прикопаємо. - Відповів Нік.

- Чоловіки ви чого? - Завив чоловік.

- А навіщо ти нам? Говорити ти не хочеш. - Сказав Сашко.

- Розкажеш дівчині цікаву історію? - Дразнить його Нік.

- Дівчині не треба, а слідчому нехай розповість.

- Слухай сюди. - Вадим узяв за шкірку чоловіка немов цуценя. - Або ми зараз їдемо в лісок, що дорогою, або до поліції. Більше у тебе немає варіантів.

- Олю, ти як вважаєш, куди його? - Поцікавився у мене Нік.

- Не питай у неї, якби її воля вона б його відпустила. - Відповів за мене Сашко. Все він про мене знає, але вигляд у душителя зараз дійсно плачевний. - До поліції його везіть.

- Говоритимеш? - Затряс його Вадим.

- Говоритиму. - Погодився чоловік.

- Я поїду з Вадимом. - Нік віддав Сашкові свої ключі, адже сюди ми приїхали його машиною.

- Ти навіщо полізла? Де тебе просили бути? - почав сваритись на мене Олександр.

- Я думала, тебе там б'ють.

- Тю, і щоб ти зробила, закусала моїх кривдників до смерті? У таких випадках сідаєш у машину і їдеш якнайдалі. - Він знову з мене сміється. Добре хоч не лається як звичайно, але я все одно надулася, показуючи своє невдоволення.

- Ще чого.

- Олю, я серйозно, припиняй мене не слухатись.

- Нічого обіцяти не можу. - Відповіла, знаючи свій характер, зарікатися не варто.

- За це я тебе і люблю. - Посміхнувся і пригорнув до себе.

Я поки що не до кінця вірила його словам, тож поспішила змінити тему.

- Правильно зробив, що не звільнив Вадима.

- Хоч якась похвала. Дякую.

- Ми їдемо до відділку?

- Так, тільки там на тебе чекає ще один сюрприз.

- Який?

- Твій Алік намагався звалити із країни.

- Він не мій. - Заперечила я.

- Згоден, вибач.

- Його спіймали?

- Так, але шкода, що ми не встигли впіймати його першими.