Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Ти не в той поворот звернув. - Зауважила, після того як ми проїхали потрібний нам поворот.

- Я знаю. Хочу тобі показати одне містечко.

Він привіз мене до хатини на березі озера. Невеликий такий літній будиночок, виконаний із дерева, із масивними віконницями на вікнах.

- Що це за місце? - Холодок почав пробиратися зсередини. Раптом він мене тут придушить і з кінцем.

- Це мисливський будиночок. - Пояснив мені. - Не бійся, заходь.

Насправді будиночок виявився цілком облаштованим. В ньому декілька кімнат, на підлозі та на стінах шкірки бідних тварин. Добре хоч голів на стінах немає, замість них картинки із зображенням природи. Дерев'яний стіл та стільці. Найбільше мою увагу привернув величезний кам'яний камін.

- Чий це будинок?

- Мій. Тікаю сюди щоразу як хочеться побути одному.

- Я тепер знаю твоє місце сили. - Холодок відступив.

- Моє місце сили там, де ти. - Він склав руки на грудях й спиною сперся об одвірок.

- Нічого, що на нас чекають?

- Зачекають кілька годин.

Я мала вибір. Я могла піти й Сашко не перегороджував би мені шлях, але я обрала залишитись.

Цього разу його поцілунки були вимогливими, глибокими та пристрасними.

- Ти впевнена? - запитав хрипким голосом.

- Так, тільки ти маєш дещо знати.

- Я знаю.

Він зняв із мене сукню й між нами не залишилося більше перешкод, окрім моєї невинності. Сашко повільно вкриває моє тіло дрібними поцілунками. Бере на руки та відносить до сусідньої кімнати. Відразу видно, що то його кімната — його спальня. Навіть постіль просочена його запахом. Це його фірмовий аромат, я тепер його ні з ким не сплутаю. Так може пахнути лише він – коханий чоловік.

Я не залишилася у боргу, зняла з чоловіка сорочку, та коли дійшло до ременя, я посоромилася продовжити.

Від його пестощів низ живота почав солодко нити і я вже сама готова накинутись на цього чоловіка.

Наступну годину ми вдавалися до гріха. Його рухи були терплячі й акуратні, і хоч були неприємні відчуття спочатку, через десять хвилин я вже не могла приховати стогонів.

Сашко повалився поряд зі мною на подушку. Його подих збився, як і мій. Він перекинувся на бік і почав малювати пальцем візерунки на моєму плечі.

- Як почуваєшся?

- Чудово.

- Крихітко, наступного разу ти так швидко від мене не відбудешся.

- Як добре, бо подумала, що це все на що ти здатний. - Де тільки в мені взялася ця зухвалість.

- Не наривайся. - Згріб мене в оберемок і поцілував. - Твоє щастя, що у нас не залишилося часу. Відпочинь ще трохи й поїдемо. Я тебе додому відвезу, а сам до поліції поїду.

- Я поїду з тобою.

- Це може зайняти багато часу, ти впевнена, що хочеш поїхати?

- Так. Я не заспокоюся доки не дізнаюся всю правду.

- Іноді всієї правди краще не знати.

- Обманюватись це не вихід.

- Тоді, нам варто поквапитися.

Я підтягла до себе сукню й попросила:

- Ти не міг би відвернутися.

- Кохана, тобі не варто мене соромитися, ти неймовірна.

- Легко тобі казати, ти вже наполовину одягнений.

- Можу роздягнутися. - Він підняв із підлоги мою білизну й намацавши мої ноги під ковдрою, допоміг одягнути трусики.

- Дякую. - Встала з ліжка спиною до нього й одягла сукню.

Сліди моєї невинності на ліжку привели мене до ще більшого збентеження.

- Не хвилюйся з цього приводу, я все приберу. Поїхали. - Заспокоїв чоловік.

Коли ми сіли в авто, сонце вже почало сідати. Який гарний захід сонця накриває озеро. Тепер, коли ейфорія пройшла, сидіти стало неприємно.

- Жалуєш? - Олександр розцінив мій смуток по-своєму.

- Ні, сидіти боляче. - Краще відповісти чесно, бо ще напридумує всякого. Він почав усміхатися.

- Потерпи, увечері тепла ванна все виправить. Ти молодець. - Заспокоїв мене.

За пів години ми під'їхали до відділення поліції. Надворі вечоріє, але тут захід сонця не такий гарний. Правоохоронці не сплять, у них ненормований робочий день, Микита теж досі тут. Вони з Вадимом доставили підозрюваного у вбивстві та замаху на вбивство й зараз дають свідчення. Згодом дійшла черга і до нас із Сашком. Ми розповіли все як було, приховали лише історію наших заручин. Через кілька годин ми були сильно змучені допитами, але додому нас відпустили лише коли Стас (так звати хлопця, що на мене напав) почав писати щиросерде зізнання.

Аліку теж не відкрутитись, він зав'яз по вуха. Стас відкрив такі подробиці, що адвокат йому навряд чи допоможе. Оскільки економічний відділ продовжує своє розслідування, то незабаром розкриються нові факти та подробиці справи. Вночі взяли під варту одного із наших бухгалтерів.

Додому ми повернулися близько першої години ночі, нас обіцяли викликати наступного дня, щоб підбити підсумок і розповісти про результати розслідування. Також завтра відбудеться похорон Валерії.