Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Дівчино, вам варто звернути увагу на свій зовнішній вигляд. - Намагається жартувати, та всі його жарти якісь дурнуваті.

- А що, тобі можна, а мені нема.

- В тебе не зносить башту від моїх оголених ніг. - Він підійшов зі спини та обійняв мене ніжно і з трепетом.

- Сашко?

- Що?

- Ти серйозно це сказав, чи щось інше мав на увазі?

- Я сказав те, що відчуваю, що кохаю тебе.

- А чому раніше не сказав?

- Я не вмію про це говорити, для мене це нові почуття. Все що я вмію, це поводитися як кретин і все псувати. - Глянула на нього допитливо. - Але ти будь-коли можеш мені врізати, а я постараюся поводитися нормально. Одягайся, я принесу нам перекусити.

- Я не голодна. - Не хочеться, щоб він йшов.

- А я голодний. - Він сильніше притис мене до себе, а я відчула тиск у районі куприка. Він відсунувся та додав. - Ще не їв сьогодні.

Чоловік вийшов, а я одягла сукню і просушила волосся рушником.

- Приєднуйся. - Запросив на диван, сам безцеремонно сів поруч.

Помітила на таці тушковану картоплю з м'ясом та овочами, чай та сирний десерт.

- Де ти це взяв?

- У нас їдальня є. Це звичайно не ресторан, але що залишилося після обіду.

- Дуже смачно. - Взялася за їжу. - Що ти так дивишся на мене?

- Я завжди так на тебе дивлюсь.

- Не правда. Вранці дивився по-іншому. Ти мене тоді налякав.

- Вибач. Вийшов із себе. То що з розлученням? - Дивиться на мене.

- Почекаємо поки, подивимося, як ти поводитимешся.

- Ах ти шантажистка. - Почав мене лоскотати та цілувати, а мені, дивна річ, напевно, вперше не захотілося від нього закритися. Я регочу.

Наші лоскоти перервав Микита.

- Бачу, ви помирилися. - Без дозволу відпив чай із моєї чашки. - Олександре, можна тебе?

- Ти їж поки що.

Чоловіки вийшли до кабінету. Я, забувши про їжу, поривалася стати за дверима і підслухати їхню розмову.

- Мені треба їхати. - Сказав чоловік, як повернувся.

Він засунув цілий шматок десерту та запив його чаєм.

- Можна з вами?

- Ні, залишся тут.

- Саша, я не зможу тут сидіти. Що мені робити?

- Ти мене почула? - сказав грізно, потім додав спокійніше. - Я за годину повернуся. Відпочинь поки що.

- Хоч скажи, куди їдеш.

- Потім сама все побачиш, обіцяю. - Поцілував мене і вийшов слідом за Микитою, а залишилася чекати у величезному кабінеті в приголомшливій тиші одна.

Щоб зайняти час, я розглядала фотографії на столі. Трапляються не тільки мої фото, а й фотографії моїх дівчат. Ось ми ходили на вечір дорожнього кіно. Лежимо щасливі на покривалі у парку та регочемо. Того вечора показували якусь комедію. Є навіть фотографія, де я з моїм колишнім. Сумний час, зім'яла картку і викинула її в урну.

Потім пройшлась кабінетом. Прибрала зі стола після нашого з Олександром обіду.

У двері спочатку постукала, а потім тихо увійшла Каміла.

- Можна. - Почула боязке.

Я розвела руками, вона все одно вже увійшла.

- Хотіла запитати, чи потрібно щось тобі? Вам? - Поправила вона себе.

- Давай не будемо один одному викати, адже ми часто тепер бачитимемося і, дякую, мені нічого не потрібно.

- Тоді я піду?

- Іди. - Отримай, стерво, я теж вмію зубки показувати.

Чоловіків не було понад годину.

- Каміло, принеси нам три кави. - Почулося з-за дверей.

Чоловіки були схвильовані. У Микити взагалі обличчя червоне як у вареного рака.

- Що трапилося? - Вони перезирнулися між собою.

- Хто має доступ до банківських операцій? - Запитав у мене Нік.

- Головний бухгалтер, але там ліміт стоїть. Понад певну суму виконати транзакцію неможливо без підтвердження головного пароля. А що?

- Хто має пароль?

- Зараз Алік. Чорт! Він вивів усі гроші?

- Не все, але більшу частину. Пощастило, економічний відділ вчасно спрацював.

- Який ще відділ?

- Я попросив провести розслідування для вашої компанії. На кшталт аудиторської перевірки лише за допомогою внутрішніх органів.

- Таке можливо? Який ти молодець.

- І не таке можливе. - Обійняв він мене.

- Ти що з нею зробив? - Запитав Нік.

Плавною ходою впливла до кабінету Каміла.

- Ваша кава. - Залишила тацю на переговорному столі.

Микита випив свою каву одним махом, в той час, коли ми з Олександром лише встигли взяти чашки до рук. Також зауважила, що Микита постійно поглядає на екран мобільного, у повітрі повисла напруженість. Кожен чогось чекає. Я міркувала про гроші, що зникли з рахунків. Якщо у справі економічна безпека, то швидше за все гроші вдасться повернути. «Якщо буде доведено провину Аліка, а не як минулого разу» – це кольнув внутрішній голос.