read-books.club » Любовне фентезі » Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі" автора Олеся Лис. Жанр книги: Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 39
Перейти на сторінку:
Розділ 2

Стою над урвищем і з завмерлим серцем дивлюся вниз.

─ Правда, дух перехоплює? ─ захоплюється Назар. 

Інструктор саме допомагає йому застібнути екіпірування. 

Легенько киваю, борючись із нудотою та запамороченням. Боже, ну чому він вирішив саме в такий спосіб вразити мене на першому побаченні? Канатна дорога через річку! Серйозно? Я розумію, що знати про мій страх висоти він був не зобов'язаний. Але мені від цього не легше. Та й взагалі можна було спитати…

― Ти наступна, ― усміхається Назар і, показавши великий палець, з гиканням летить через прірву зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину (я не полінувалась ― погуглила).

Нервово ковтаю. 

― Тепер ваша черга, пані, ― повертається до мене інструктор, коли Назара на протилежному березі вже беруться звільняти від страхувальних ременів. 

Мені тільки так здається, чи очі інструктора насправді хижо блищать? І трос поскрипує підозріло… І кріплення на екіпіруванні якісь ненадійні… Матусю рідненька!

― Пані, ви йдете? ― З роздратуванням квапить, а я не можу й кроку ступити. Фобії, вони такі…

― Інго, чого застигла? ― чую в голові шепіт.

Не маю і краплі сумнівів, хто це зі мною розмовляє. Навіть не потрібно діставати крихітне дзеркальце з нагрудної кишені сорочки. 

― Боюся, ― шепочу онімілими від страху губами. 

― У нас серйозна компанія, ― хмурить брови інструктор, вирішивши, що я звертаюся до нього. ― Жодного трагічного випадку за всі п'ять років, що ми працюємо.

― Ага, ― киваю, але продовжую стояти на місці. Чоловік починає нервово притупувати ногою.

― Допомогти? ― Запитує дзеркало.

― Допоможи… ― тихо відгукуюсь.

Чоловік здивовано підіймає брови, знову вирішивши, що до нього. Бере мене під пахви й переносить до краю майданчика. З кишені задоволено гмикають, а наступної секунди моїми руками, ногами, та й усім тілом починає хтось керувати.

Ні, я все роблю правильно. Навіть мило і вдячно посміхаюся інструктору, слухняно просовуючи руки й ноги в ремені. Зручно розташовуюсь на якомусь аналогу сидіння, хапаюсь за канати. А потім роблю крок у прірву. 

Десь у горлі застрягає переляканий вигук і завмирає на губах, так і не вирвавшись із рота. Натомість я, розправивши руки, немов крила, весело регочу і бовтаю в повітрі ногами, демонструючи найвищий ступінь задоволення. З глузду з'їхати!

А на тому боці мене вже зустрічає задоволений Назар.

― Я знав, що тобі сподобається, ― підбігає до мене, як тільки інструктори повністю виймають мою тушку з екіпіровки. 

Мізки розриваються від суперечливих реакцій. Посміхаюсь, а він несподівано цілує в губи. Мабуть, воно таки того варте. Не такий вже й нудний цей Назар, як здалося вчора.

*** 

Обережно провертаю ключ у замку, намагаючись не розбудити сусідку по кімнаті, і тихо заходжу. Але виявляється, що мої старання марні. Кімната залита яскравим світлом, а Наталка й не думає спати. Ба навіть навпаки, хлебче каву відрами й щось старанно учить. 

― Ну, ти даєш, Зарецька! ― Зустрічає мене здивованим вигуком. ― Як у гуртожиток пустили після дванадцятої?

Знизую плечима, вішаючи курточку в шафу.

― Шоколадка творить чудеса… 

Тим більше що на "хабар" Назар не поскупився і купив найдорожчу.

― Ну, нехай вона тобі й завтра “натворить чудеса”, коли колоквіум здаватимеш… ― гмикає Наталя й знову заглиблюється в підручник.

― Який колоквіум? ― розгублено плюхаюся на стілець. 

― По органіці ... ― показує очима на книгу, яку тримає в руках.

Органіка? З глузду з'їхати! За ніч підготуватись не реально. А в мене ще й одна лабораторка висить пропущена, ніяк не відпрацюю.

― Хто сказав? ― Про всяк випадок уточнюю. Але й так розумію, що жодної помилки немає, Ната не стала б так жартувати.

― Волновенко. Сьогодні на лекції ... ― осудливо хмуриться. ― Потрібно просто частіше там з'являтись.

Так, я знаю, що останнім часом забагато пропустила. Наш роман якось швидко закрутився-завертівся, й стало не до навчання. І якщо в Назара на факультеті працював якийсь родич, і йому іноді робили потурання та йшли назустріч, то я була одна, як палець. 

Вступивши власними силами до столичного Вишу, весь минулий рік гризла граніт науки зі страшною силою, намагаючись витягнути на стипендію і хоч так допомогти батькам утримувати мене.

Ну що ж. Робити нема чого. Хутко біжу в душ, нашвидкуруч роблю і собі величезний кухоль кави, насипаю щонайменше чотири ложки цукру і заходжуся вчити, сподіваючись, що таке підношення мій мозок сприйме прихильно й активує все до однієї клітини гіпокампа. 

Наташка вже давно вимкнула свою настільну лампу і завалилася спати, годинник показує чотири ранку, а я і половини ще не пройшла. Навіть боюся подумати, що на мене чекає завтра. Не реально за дві години впхнути в голову силу-силенну знань.

― Інго! І-і-інго! Проблеми? ― чую голос двійника.

Я за ці кілька місяців уже звикла до того, що інша Інга періодично виникає в дзеркалі, розмовляє зі мною і часом дає дуже слушні поради, тому відповідаю цілком щиро:

― Не те слово! Завтра, вірніше сьогодні, колоквіум, а я нічого не знаю. Мені кришка.

― Я можу допомогти. Хочеш?

― Як? Підказуватимеш? ― здивовано гмикаю. 

Проте, чому б і ні. Цікава ідея. Якщо двійник може керувати моєю свідомістю, то що заважає йому прочитати книгу та підказати мені правильні відповіді.

― Не зовсім, ― загадково ухиляється від відповіді. ― Але результатом ти будеш задоволена.

Гаразд, мені втрачати нічого. Поки я говорила, часу залишилося ще менше, а матеріалу, який потрібно вивчити, ні.

― Допоможи! ― твердо киваю дзеркалу…

І в наступну мить…

― Інго! Ну ти даєш! Молодчина! ― плескає хтось по плечу, й раптово усвідомлюю, що не в ліжку з підручником, де пам'ятаю себе востаннє, а серед одногрупників, що гомонять, під дверима аудиторії. ― Відповіла навіть краще за самого Бірюкова! Красава! Перша п’ятірка на потоці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 5 6 7 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"