Читати книгу - "Суперниця , Ірина Романенко"

- Добре, ми вкладемо з тобою договір.

- Який договір?

- Ти чула. Бій, який відбудеться через тиждень.

- І що мені з того?

- Я висуваю свої умови.

- Які ще умови?

- Я виграю цей бій, а ти залишаєшся в живих і ми більше ніколи не зустрічаємося.

- А що буде якщо я не погоджусь на твої умови?

Він потягнувся за пістолетом.

- Тоді наша розмова закінчиться прямо тут і зараз.

- Зрозуміла.

Ми вийшли з підвалу і сіли в машину.

- Куди ми поїдемо?

- Я відвезу тебе додому.

- Звідки ти знаєш де я живу?

- Я все про тебе знаю.

- Навіть мою улюблену страву?

- Не настільки.

Я чомусь переможно усміхнулася. Та все одно було страшно, тому що людина, яка намагалася мене вбити знає де я живу і може вдертися до мене. Треба змінити замки.

Приїхавши додому я отримала повідомлення на телефон від невідомого абонента.

«Готуйся до бою. Хоча я все одно переможу)»

Не важко було здогадатись хто це написав, тож я вирішила зберегти контакт і підписати його як «Пес», згадавши його гарчання на рингу.

Моя гордість не дозволила б мені програти цей бій і я захотіла остаточно довести, що він – просто слабка нікчема. Тому на тренуваннях я набагато важче працювала. Тренер був не в захваті.

- Не боїшся отримати травму і не вийти на ринг?

- Ні.

- То ти все ж таки обрала такий шлях?

- У мене не було вибору.

- Чому? Вибір завжди є.

- Може й так, але точно не тоді коли до скроні приставляють пістолет.

- Що?! Він тобі погрожував?! Чому ти не звернулась до поліції?

- А хіба в мене є якісь докази? Якщо піду, тільки гірше стане.

- Може ти й маєш рацію. Але просто так це залишати не слід.

Після тренування я зустріла Поліну. Ми домовились з нею сходити в кафе.

- Поліна! Що це в тебе?!
Я провела рукою по її обличчю, де красувався синець.

- Неважливо.

Вона сіпнулась і прикрила синець волоссям.

- Це Макар?!

У відповідь вона лише промовчала.

- Козел! Я вб’ю його!

- Емма заспокойся. Ми просто сильно посварилися і я зробила неправильно, що завела цей конфлікт.

- Чому ти завжди визнаєш свої помилки? Чому ти ніколи не кажеш, що він ідіот?!

- Бо так треба.

- Це не здорові відносини. Вам потрібно розійтися.

- Ні! Ти не розумієш! Я кохаю його…

- Ти просто прив’язалася до нього. Він маніпулює тобою.

- Не вигадуй дурниць.

- То може ти просто не хочеш признавати цього? Що він тобі сказав?

- Нічого! Забудь. Закриймо цю тему.

- Я просто хочу допомогти.

- А тебе ніхто не просить про допомогу. Знай, що найгірша допомога – це допомога про яку ніхто не просить.

На цих словах вона розвернулася і пішла додому. Мені було дійсно шкода її. Якби не Макар, Поліна б мала гарну самооцінку і свою думку.

Пройшла неділя, за цю неділю ми з Поліною так і не поговорили. Мені було шкода, що я лізла зі своєю допомогою. Нарешті в останній момент мені вдалося додзвонитися до неї.

- Що тобі треба?

- Я хотіла попросити вибачення Полін.

- Ага. Ще щось?

- В мене сьогодні бій.

- Стій! Що?! Який бій?

- Пам’ятаєш ми ходили на нелегальні бої і я билася з тим Мисливцем?

- Пам’ятаю.

- Сьогодні я буду битися проти нього на рингу.

- Здуріла?! Він же тебе вб’є!!

-Думала, щоб ти приїхала і підтримала мене… Але...

- Звісно я приїду! Що за дурниці?

- Добре я чекатиму.

На душі стало легше. Конфлікти вирішені й той факт, що мене підтримуватимуть надає мотивації. Навіть якщо я програю, нехай.

Перед боєм ми зустрілися з Ярославом.

- Готова до поразки? Тепер я готовий тебе розмазати.

- Що ти кажеш? Бо я чую пискляве рявкання песика.

Вилиці на його обличчі заграли невимовною музикою. Мені подобалося його злити. Бачити, як його карі очі стають чорними від злості, вилиці напружуються як і всі його м’язи й він починає гарчати.

- Ми ще подивимось хто буде скавчати.