Читати книгу - "Вендета по-українськи"

пачку «Прими». Геть усі випалив – так хвилювався, коли з слідчим балакав! Дістав гаманця, перелічив гроші. «Та в мене, – подумки вигукнув, – на пачку «Прими» не вистачить! Треба було у Мар’яни взяти. Завжди як той злидень: то на обід позичаєш, то цигарки стріляєш. Ніколи вона не дасть більше. Пиво – дорого, сигарети – дорого, а про сто грамів, щоб з хлопцями після роботи, навіть не заїкайся. А спробуй усю до копійки зарплату не дати. Крик, ґвалт, істерика: я гола, боса, дитина в подертому до школи ходить, а ти по забігайлівках швендяєш!» Баба є баба, що з неї візьмеш? Хлопа не розуміє. Соромно інколи перед компанією, коли з роботи йдеш. Ніяк не може утямити, що чоловік без грошей – нуль, манекен, порожнє місце. Треба ж гальбу пива випити та пачку цигарок з фільтром хоч раз на місяць купити. А ще Галі шоколадку, шампанського взяти, щоб не так боялася, бо не дасть… Вся труситься, коли до себе веде, бо в тому малосімейному гуртожитку завше гармидер і народу цікавого багато. Панянку із себе корчить, лише шампанське вживає, боїться, труситься, але коли у ліжко вкладеться та прутня в лоні відчує, зовсім іншою стає. Ненаситна, хтива, треться, стогне, як змія вигинається, доки вдоволення не дістане… А потім може й сльозу пустити. Дивні вони істоти, ці жінки, важко їх збагнути… Зі Стефою Сокальською треба обов’язково перебалакати. Метке око має, все помічає. Вчора ввечері знову біля під’їзду вигикувала. Два кобелі й вона. Ходило ж колись зашмаркане та з дитячим візком бавилося. Чемно віталася: «Добрий день, пане Миколо!» А нині яка кобіта! Не віриться, що лише у дев’ятий клас ходить. Очі чорні, личко рум’яне, спідничка вузенька. І коли встигла підрости? П’ятнадцять літ, а вже рекетири на іномарках додому підвозять. Молода, а спритна. Оченятами як блисне, одразу мороз по шкірі та думки грішні у голову шугають… Гарна як квітка, як ружа. Засікла з Галею. «А я, пане Миколо, виділа, як ви коханку приводили, коли пані Мар’яни вдома не було». Треба буде з нею якось делікатно поговорити, бо не дай Боже, інформація до Мар’яни дійде! Це тоді, коли вона з тим довготелесим бевзнем у коридорі обіймалася. Настрашила Галю, бажання відбила. У той вечір так нічого й не вийшло, хоч і шампанське було, і цукерки»…

Нарешті під’їхала маршрутка, що курсувала до мотозаводу. Барбірош ледь запхався всередину.

– До драмтеатру! – оголосив водій. – Тільки до центру! Авто несправне. Чекайте наступної машини.

Микола чекати не захотів і вирішив доїхати до центру, а там пересісти на іншу.

Маршрутка тягнулася довго, часто зупинялася, щось клацало в коробці передач, мабуть, і справді авто було несправне. Пасажири жваво обговорювали подію.

– А чули, людоньки, що трапилося? Депутата Богдана Штима сеї ночі зарізали! Геть-чисто скололи і ограбили. Все забрали: годинника, гроші, пальто зняли, і мешти, і костюм новий, американський.

– Страшно увечері на вулицю вийти! Грабують, убивають!

– Мафія прибрала, ці коти ненажерливі, що народ до нитки обдерли! Забагато горнув до себе і з ними не ділився!

– То москалів робота! Хочуть усе до рук загребти! Економічний зашморг накинути, а Штим поперек дороги став.

– Тиждень тому ще по телевізору виступав, критикував владу, його й забили, бо про дачі й вілли для начальства згадав.

– Що ви, пані, таке мовите?! Він сказав жартома: якщо до влади прийдуть комуністи, то дачі й вілли повідбирають, але дешевої ковбаси все одно вже не буде.

– Яка там ковбаса, коли пенсія така мізерна! Я хлібину куплю і по скибочці ділю: сніданок, обід, вечеря…

Маршрутка зупинилася. Барбірош вийшов. Знову потягнувся до кишені за цигаркою, дістав порожню пачку «Прими», зім’яв і кинув до урни. Кортіло палити. Озирнувся довкола, прицілюючись, у кого б стрільнути цигарку, і раптом згадав про долари. «Чи не поміняти одну купюру та й купити пачку імпортних? В обмінному пункті або у котрогось із хлопців, що біля входу продтоварного ринку стовбичать? – подумав він. – Заодно перевірю, справжні бакси чи фальшиві. Врешті-решт, не обов’язково всі долари віддавати. Міліція не збідніє, якщо замість десяти тисяч – дев’ять поверну. Нехай подякують, що й ті віддаю. Можу і взагалі не дати. Не бачив, скажу, ніяких доларів! Доведіть, що знайшов? Свідків маєте? Хтось бачив, коли зі скриньки конверта діставав?.. Отож-бо й воно! А долари заробив, на гендель до Польщі їздив. Завелика сума? А я кілька разів їздив! Поляк прорахувався, замість тисячі – десять помилково впхав. За чотири обручки та перстень із діамантом. Звідки взяв? А я ще тоді купував, коли обручки по сімдесят рублів були, а перстень по вісімсот, здається. Всього й не пам’ятаю. Стільки подій за цей час сталося. Де заробив гроші? У Сибіру, їздив з бригадою свинарник будувати. Чому дружина про це нічого не знає? А вона багато чого не знає, і про Галю теж. Прошу, пана, ви Галю до протоколу не вносьте. Сім’я для мене, як і для кожного українця, – святий обов’язок. Син у нас маленький, у другому класі вчиться. Не круглий відмінник, але трійок не має. Для нього тягнувся, тому й мовчав, що долари маю. В інститут чи коледж якийсь треба буде запхати. Ви ж самі знаєте, як тепер до вузів приймають. Так, мудрий змалечку, тямковитий, передбачливий. Не можуть же всі українці бути телепнями. Ні, активної участі в національному відродженні не брав, але на мітинги ходив і Штима бачив. Не раз бачив і чув, як виступав. Відважний чоловік, перше враження було, що нічого не боїться – так ліз на рожен проти влади тодішньої! Переживав за нього дуже, в перших лавах стояв, коли омонівці з кийками до трибуни підступали. І тепер шкода, хоч люди всякого на нього понаговорювали. Такий-сякий він, і до жінок ласий, і хабарі бере, і донька в Англії вчиться, і рахунок валютний у Швейцарії має. У нас поговорити люблять, а ще більше – прибрехати. Скажіть мені, шановні, хто тепер із начальників хабарі не бере, або котрий директор заводу не має рахунку за кордоном? Про коханок вже й мовчу. У справжнього мужчини мусить бути коханка. Хоча б для самоствердження. Бо без грошей і коханки ти – нуль, манекен, порожнє місце. Історію потрібно читати. Хто з наших славних гетьманів чи керівників держави та й не мав коханки? Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Леонід Кравчук… Леонід Кучма, не знаю, правда, чи мав, але подейкують, що одна депутатка дуже Рудому Паньку симпатизувала. Народ,