read-books.club » Бойовики » Вендета по-українськи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вендета по-українськи"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вендета по-українськи" автора Анатолій Сергієнко. Жанр книги: Бойовики / Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 11
Перейти на сторінку:
зараз скажу, тоді вони і вбивство на мене можуть повісити. Читав про такі випадки в газетах. Краще з правосуддям, з Фемідою, не зв’язуватися. Та й доларів шкода, адже не вкрав, а знайшов, може, вони мені адресовані»…

А Юрко Ткач пильно спостерігав за слюсарем, подумки малюючи його портрет. Ріст – сто сімдесят п’ять – сто сімдесят сім сантиметрів, худорлявий, волосся чорне, кучеряве. Гарний з лиця, недавно завів вуса. Чоло високе, гладеньке. Пишні густі брови. Очі карі, чисті, але неспокійні й злодійкуваті. Ніс рівний, класичний, як у жінки. Щось було в ньому позірне, циганське. Такий тип чоловіків жінкам подобається. Хоча, певно, зам’який трохи, не вистачає йому мужності, твердості, сили волі у досягненні мети. Він з тих, котрі швидко ламаються на допитах, скиглять і розпускають нюні. Чи може такий бути вбивцею? Світ далеко відійшов від антропологічної теорії італійського психіатра Чезаре Ломброзо, за якою злочинця легко впізнати по будові черепа, формі вух, носа, губ. Мало того, по носовій частині черепа, вважав Ломброзо, можна сказати, хто злодій, хто шахрай, а хто потенційний вбивця. Тепер інша думка. Злочинцями не народжуються. Він – мікроб, не грає ніякої ролі до того моменту, доки не втрапить у розсіл, який примусить його активно функціонувати, пригадав Юрко цитату з підручника криміналістики. Отже, судячи з акуратного носа слюсаря, його аж ніяк не можна зарахувати до категорії потенційних убивць. Однак, спираючись на соціальну теорію, Юрко Ткач не мав права і викреслювати пана Барбіроша з умовного списку осіб, причетних до вбивства депутата Штима. Що він приховує? Чому не каже правди? Ще не відійшов від шоку, не отямився? Гаразд, зустріч з ним не остання, нехай подумає.

– Уважно прочитайте і розпишіться на кожній сторінці, – сказав Ткач. – Ось вам мій службовий телефон. Якщо щось цікаве згадаєте – зателефонуйте.

Микола зрадів. Нарешті, подумав, скінчилися муки. Підписав протокол, сховав аркуш паперу з номером телефону до кишені. Вийшли з авто.

Під’їхала спецмашина, «рафік» з червоним хрестом, викликана по рації, щоб вести труп на розтин до моргу. Медексперт сказав:

– Здається, все.

Криміналіст теж кивнув головою, мовляв, і він закінчив. Наливайко важко зітхнув, постояв трохи над тілом товариша, нарешті й він звів догори праву руку, щоб принесли ноші. Барбірош хотів іти геть, але слідчий узяв його легенько за лікоть.

– Допоможіть, будьте добрі, тіло на ноші покласти.

Микола спочатку з готовністю ступив кілька кроків у напрямку небіжчика, навіть нахилився, щоб допомогти шоферу, одначе, коли уздрів осклілі очі Штима і перекраяний гримасою жаху розтулений рот з кінчиком чорного язика, руки його затрусилися, потемніло в очах, і він, безпорадно випроставшись, заплющив очі. «Умлію, – подумав Микола, – відчуття, як тоді, коли свиню кололи, коли спробував свинячої крові. Недарма сон про м’ясо приснився. Не попередження, що бракує калорій, а інший сигнал у мозок був».

– Вибачте, не можу, – промимрив Барбірош, натягнув на голову стару, добряче облізлу ондатрову шапку і, похнюпившись, попростував геть.

Слабак, подумав Юрко, такий десять разів потом зійде, поки курку заріже, не кажучи вже про те, щоб людину порішити. Доведеться його зі списку підозрілих викреслити. Цікаво, чи служив у армії і в яких військах? Алібі теж треба перевірити. Інколи такі тихі й безвредні на вигляд – мухи не здатні образити – і бувають найжорстокішими при скоєнні злочину.

– Як наш свідок, щось цікаве розказав? – запитав прокурор.

– Нічого особливого. Деталі: як знайшов, що подумав. Мабуть, до вбивства пана Штима він не причетний, – відказав Юрко, передаючи Степану Степановичу для ознайомлення протокол допиту.

Наливайко уважно вивчив документ, потім сказав:

– Юрію Івановичу, разом з карним розшуком прикиньте план пошукових заходів, ще раз огляньте кожен сантиметр території і підготуйте список мешканців під’їзду. Поговоріть з людьми. Не може такого бути, щоб ніхто нічого не бачив і не чув.

– Не може, – згодився з прокурором Юрко, – адже стріляли з близької відстані. Дивно, що пострілів ніхто не чув, навіть якщо зброя була з глушником. Луна – до п’ятого поверху чути. Я перевіряв. А щодо версії пана Романа – у мене виникли сумніви. Навіщо Штимові горлянку різати? Кожен з двох пострілів – смертельний. Невже вбивця цього не знав? Кілер у більшості випадків ховає зброю або кидає на місці злочину, щоб якнайшвидше зникнути. Зброї ми не знайшли, хоча перевернули все довкола. Навіщо злочинець підібрав гільзи, чому забрав з собою?

– Могли й діти підібрати, – втрутився в розмову майор Кіндій. – Траплялися й такі випадки. Ще не вечір – побачимо. Вбивця далеко, рахує «зелені», а от оточення Штима треба добре промацати.

– Гаразд, працюйте, – мовив прокурор, – в тісному контакті з Юрієм Івановичем. Почекаємо висновків експертиз. Усіх допитайте, і з сусіднього будинку також, чиї вікна сюди виходять. Знайдіть власника автомашини, котра вночі стояла. Підвали обстежте, горища. Список осіб мікрорайону, які звільнилися з місць позбавлення волі, мені підготуйте. Зв’яжіться зі службою безпеки, чи не було випадків викрадення зброї з військових частин, в них там свої люди є. Промацайте тих, хто був у гарячих точках… Отих усяких, колишніх, хто зі зброєю мав справу. Не мені вас учити, Юрію Івановичу, про який контингент йдеться. Ми мусимо знайти вбивцю.

3

Барбірош стояв біля зупинки маршрутки, й похмурі думки чимраз дужче тиснули на голову. «Вляпався по самі вуха! Що робити із «зеленими»? – міркував Микола. – А раптом вони фальшиві, бо який дурень таку велику суму грошей у поштову скриньку кластиме? Десять тисяч баксів! Здуріти можна, кому скажу – не повірить! Фантастика, сон, казка! І всі стодоларові! Так і кортіло конверт з кишені витягнути і ще раз руками помацати. Але ж не на вулиці. Людей он скільки зібралося, і всі, наче очі на нього наставили. Ще й маршрутки довго немає. На роботу спізнююся. Що майстрові скажу? Причина поважна: труп знайшов та свідчення в міліції давав. Місто й так кілька днів гудітиме, не щодня депутатів убивають. У неприємну історію втрапив, дуже неприємну… А ще долари… Що з ними робити? Може, обміняти на гривні та й жити приспівуючи? Років п’ять-шість. Або авто купити, «форд» чи «мерседес»?.. Квартиру відремонтувати, меблі імпортні придбати? Французькі, німецькі, італійські. Мар’яну з ніг до голови вбрати, на курорт заморський гайнути?.. На Гаваї чи острови Канарські. Або в Рим, Париж, Лондон… Чи чкурнути до Америки, а звідти долари надсилати? Потрохи, щоб сусідам очі не колоти»…

Барбірош аж упрів від таких думок, руки трусилися, на обличчі виступили крапельки поту. Закортіло запалити. Мацнув рукою по кишенях. Витягнув порожню

1 ... 4 5 6 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вендета по-українськи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вендета по-українськи"