Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Та що відбувається? Звідки ця одержимість? Ведеш себе, як підліток! Ледь слини не пускаєш на дівчину. Вона навіть побоюватися тебе почала…

Це дратувало. Як же сильно дратувало! Моя власна реакція та цей її переляк в очах. Незручність, що проходить між нами крижаними поривами. І те, що я не можу перестати про неї думати. Не можу перестати відчувати її - поряд, прямо тут, за стіною.

Хоча поводиться вона і справді дуже тихо, як і обіцяла. Намагається створити ілюзію, що її тут нема. Начебто це можливо, чорт би її забрав...

Кілька годин я все ще відсиджувався в кімнаті, безуспішно намагаючись відволіктися, поки дівчина приймала душ, шуміла феном, і тихенько переміщалася по квартирі. Я змусив себе залишатися в кімнаті навіть коли вона на кухні загриміла посудом, і мені навіть вдалося трохи забутися, граючи у відеогру. Але надовго мене не вистачило. Цікавість взяла гору і я, навіщось крадучись, попрямував на кухню.

І знову все по новій. Один погляд на струнке тіло і, серце, пропустивши удар, починає стукати швидше, кров одразу закипає, і шалено мчить по венах.

Вона забрала волосся у високий пучок - напевно, щоб не заважали готувати, оголивши тонку шию. І ця шия… до неї відразу захотілося торкнутися. Провести пальцями від лінії зростання волосся до ключиці. І далі, нижче… От лайно!

Стоячи біля плити, дівчина помішувала щось у сковороді, пританцьовуючи і виляючи задом в такт звуків, що доносяться з начеплених на вуха навушників.

Щелепи стиснулися самі собою. Ну, от що це таке? Як я маю ось на все це реагувати? Це ж просто тортури. Які до біса два місяці? Та я не витримаю й двох днів!

- Що ти робиш? - Я підійшов до столу, ззаду від дівчини, і уперши руки в боки, подивився в її потилицю.

Не почула. Продовжувала, хитаючи стегнами, активно помішувати їжу, і здається навіть ворушила губами, підспівуючи. Я підійшов до неї ближче і висмикнув навушник із вуха.

Ліка різко обернулася і вперлася в мене очима. Підняла руку з затиснутою в долоні лопаткою, ніби збиралася нею відбиватися.

І знову цей переляк. І знову я стою надто близько. І як це виходить щоразу – сам не знаю.

- Що ти робиш? - повторив я своє запитання і невдоволено підтиснув губи, височіючи над дівчиною.

Ліка швидко облизала губи та проковтнула. Спробувала посміхнутися, але вийшло якось натягнуто і трохи нервово.

- Готую вечерю. Не думала, що ти матимеш стільки корисних продуктів. Зазвичай чоловіки харчуються абияк. - Швидко заторохтіла дівчина, ніби намагаючись за купою слів приховати дискомфорт і збентеження. - Ну взагалі-то, звідки мені знати, як зазвичай харчуються чоловіки ... - Спитала сама себе, і одразу ж сама собі відповіла. - Я суджу по батькові. Він, коли мене немає вдома, їсть одні фастфуди, рідко харчується у їдальні та…

- Ми що, граємо в подружжя? - Виплюнув я роздратовано, перебивши дівчину на півслові.

Ліка відкрила рота і оторопіло моргнула. Раз, другий. Потім насупилась, міркуючи. Розгублено озирнулася, а потім, ніби взяла себе в руки - примружившись, схилила голову на бік, і вперши руку з лопаткою в бік, заявила.

- І чого ти бісишся, не зрозумію. Я просто хотіла бути корисною. Мені нескладно приготувати. Нам треба щось їсти, і… о-о… — Ліка раптом запнулась і, ніби думка, що прийшла в голову, змусила її злякатися, округлила очі. – Ти не подумай, – заговорила знову квапливо, – я не збираюся тебе об'їдати. Я влаштуюсь на роботу. Купуватиму продукти і все що потрібно. У мене вже є ідеї, я знаю, куди можна влаштуватися, і я вже відправила кілька резюме.

Я махнув рукою, перериваючи потік її квапливих виправдань.

- Я не про це. – пирхнув я.

І роздратовано відвернувся. А про що я? - Цього я й сам не знав. Як і не знав, що саме викликало це неприємне роздратування.

- Е-е, ну… тобі не подобається, що я господарюю на твоїй кухні? – припустила дівчина.

–Та господарюй на здоров'я, - скривився я, - але я не хочу, щоб це виглядало… так. - Ткнувши рукою в її бік, видав я.

Дівчина незрозуміло подивилася на себе, обвела поглядом кухню, потім знову підвела погляд.

– Як? – підняла брову.

І я не знайшов, що відповісти. Знову махнув рукою, скривившись, і звалив із кімнати.

- Вечеря за півгодини. - Наздогнав мене вже в коридорі дзвінкий голос.

Вечеря за півгодини.

Що ж... Ну ми точно граємо у подружню пару. Просто клас…

***

Дівчина дивилася на мене невідривно. Очі її сяяли в нетерплячому очікуванні.

- Цианістий калій? - Звузивши очі, припустив я, дивлячись на її совання. Такий вигляд – точно щось підсипала і тепер з нетерпінням передчуває мою повільну болісну смерть.

Ліка закотила очі і похитала головою, втім, підігравши.

- Миш'як. - Кинула уривчасто і кивнула у бік страви в запрошуючому жесті.

Я поклав собі в тарілку невелику кількість гарячого жульєну, приготованого дівчиною, і з обережністю і побоюванням відправив у рот шматочок м'яса.