Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Ваня.

Якщо ви скажете, що я здурів, я навіть не знайду, що вам відповісти. Сперечатися точно не стану.

Хто приймав усі ці дикі неадекватні рішення? - Ну, точно не я.

Я б не став.

Не став би обтяжувати себе сусідством із дівчиною, у якої поваги до мене було менше, ніж до її підопічних звірят. Не став би жертвувати своєю самотністю на користь невиразних і ще невідомо чи здійсненних планів чужої мені людини.

Хтось інший у мені ухвалив це рішення.

І аж ніяк не з високих душевних поривів.

Просто в якийсь момент, слухаючи докори Кіри, мозок раптом видав картинку, від якої спину обгорнуло жаром: дівчина, що виходить з мого душа, обгорнута в мій рушник, прямуюча в одну з моїх спалень.

Це зійде за мотив? – Було б добре, адже за виправдання якось не сходить. Надто жалюгідно звучить.

Чорт знає, звідки це взялося. Який дурний ланцюжок думок привів до того, що я погодився їй допомогти. Я це не контролював. Здається, навіть подумати не встиг - просто пішов на поводу у своєї нелогічної і явно хворої швидкоплинної фантазії.

Хоча навіть дивлячись на очевидну необачність цього кроку, я не шкодував. Мені було цікаво. Навіть якщо дурну фантазію втілити в життя майже нереально і багато в чому нерозумно, я був певен – буде цікаво. Я відчував нову захоплюючу гру. Під назвою… ну не знаю, щось на кшталт: «Життя двох скорпіонів в одній коробці. Вижити і не збожеволіти».

Я думав, буде весело, і ставився до цього як до чергової афери, прикольної пригоди.

Але тоді я ще не знав, наскільки може бути некомфортним життя з дівчиною, яка тобі подобається і до якої ти відчуваєш потяг.

"Дівчино, і чому ви раніше не носили свої ноги?". Таке питання у мене крутилося в голові, як тільки Ліка, вибравши спальню і влаштовуючись у ній, випливла у вітальню.

Ох ці ноги. Рівні, стрункі та довгі. Мій погляд одразу прикувався до них, я проковтнув сухе горло і відкашлявся.

Короткі шорти, тонка маєчка, розпущене чорне волосся. Збентежений погляд, сповнений незручності. Рум'янець на щоках. Мене в руках невелику прозору косметичку і тупцює на місці.

- Можу я ... у ванну? .. - Ліка поправила майку на животі, ще більше бентежачись від того, що я так відверто вирячився на неї, і склала руки на грудях.

Я кивнув головою.

- Покажу тобі… що та як. - Нарешті відмер я і підвівся з дивану.

Дівчина попрямувала у ванну, я - слідом за нею. Зайшов у кімнату і навіщось зачинив двері, напевно, чисто автоматично, і без жодного наміру, але Ліка раптом обернулася і якось злякано подивилася на мене, опинившись у маленькому закритому приміщенні так близько. Вона зіщулилася, я навіть побачив мурашки, що побігли по її голих руках, потім, очевидно, щоб приховати незручність, почала швидко розставляти на полиці якісь баночки та пляшечки.

Я обвів поглядом різноманітність, що з'явилася на раніше завжди порожній полиці. В уяві промайнула картинка, як дівчина втирає всі ці креми і лосьйони в свою шкіру, стоячи в моїй ванній кімнаті зовсім оголена, і важко зітхнув.

- За що мені це? - промимрив собі під ніс.

Але Ліка почула  і, очевидно, зрозуміла мої зітхання якось по-своєму. Може вирішила, що я вже почав шкодувати, чи мене вже якось дуже засмутили ці її пляшечки на моїй холостяцькій полиці.

- Щось, мабуть, у тебе не так із кармою. - Нервово хихикнувши, кинула дівчина, повертаючись у мій бік і тут же відводячи очі, ніби уникаючи дивитись мені в обличчя. - Ну, це ж тільки на два місяці, так? Я постараюся бути непомітною. - Додала, ніяково знизавши плечима.

Непомітною. Ага. Як же. Спробуй тебе не помітити. Коли ти так спокусливо виглядаєш. Привабливо пахнеш. Та ще й стоїш так близько, що я майже можу відчути жар твого тіла.

Можу торкнутися, лише трохи піднявши руку. Провести нею по світлій шкірі стегна, стиснути...

Так стоп! Пригальмуй-но, друже. 

Різко смикнувшись, я відійшов, на скільки дозволяла кімната, і швидко заговорив.

- Так, ось тут регулюється температура, - я посмикав важіль туди-сюди, понатискав кнопки в хаотичному порядку, ніби сам уперше бачив пульт керування душем, - тут - натиск і режим можна вибрати. Тут витяжка вмикається. Ось тут лампочки для дзеркала. – протараторив я, уникаючи дивитись у бік дівчини.

Потім кинув на неї швидкий погляд, дочекався позитивного кивка і квапливо вискочив з ванної.

Першим бажанням було піти покурити - зняти стрес, але я чомусь передумав. Натомість вирушив у свою спальню і замкнувся там, ніби побоюючись (або насправді бажаючи) того, що дівчина може до мене увірватися.

Намагався слухати музику, намагався читати, але нав'язливі думки та відчуття чужої, але такої животрепетної присутності свербіло під шкірою, не даючи ані розслабитися, ані зосередитися.

Дурні флешбеки каламутили розум. Погляд. Поза. Запах. Тепло тіла. Блискучі очі. Губи. Все зливалося і трансформувалося в хаотичну купу картинок – одна відвертіша за іншу – малюваних чортовою уявою. Все нав'язливіше і нав'язливіше. Тож хотілося стукнути себе по голові чимось важким. Вибити з себе цю дурь.