Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Припини. - Повернув на місце мою сукню, а я почала шукати очима свою сумочку. - Стривай, я хочу тобі показати. - Він дістав із шафи теку та поклав її переді мною. - Дивись.

Я відкрила її й побачила купу фотографій, моїх фотографій. Частина з них зроблена досить давно, торік приблизно. Також помітила одну зі своїх фото в рамочці на столі в Олександра.

- Що це означає? - Перебираю фото. - Тато тоді ще проблем не мав. Навіщо ти стежив за мною?

- Пам'ятаєш торік був вечір в адміністрації. Ти ще була тоді в обтислій зеленій сукні. Саме тоді я побачив тебе вперше. Я не знав, що ти дочка Смирнова й хотів просто підкотити й розважитись, як це часто бувало раніше. Я навіть підійшов до тебе того вечора, а ти була вся така, намагалася здаватися такою дорослою. Смішна. Коротше, відшила ти мене. Мабуть, навіть не пам'ятаєш? Зізнавайся, не пам'ятаєш?

- Не пам'ятаю.

Того вечора батько вперше взяв мене із собою на такий розкішний захід і я страшенно нервувала.

- Коли я дізнався хто твій батько, то зрозумів, що нічого не вийде, адже ми зі Смирновим конкуренти. В іншій ситуації він би мене і на гарматний постріл до тебе не підпустив. Та й не звик я змішувати особисте та роботу.

- А Каміла?

- У мене з нею нічого не було. Загалом я вирішив залишити свої плани на тебе, але завжди натикався на тебе то тут, то там.

- Ти влаштував усі ці неприємності? - Проковтнула грудку, що утворилася у горлі.

- Ні, але коли дізнався, що у твого батька проблеми – не зміг залишитися осторонь. Зрозумів, це мій шанс і другого не буде.

- Що ти зробив?

- Не можу тобі сказати, ти не зрозумієш.

- Раз почав – говори вже. Я і так не розумію, що відбувається і від цього божеволію.

- Загалом, це не я поручитель, а Береговий.

- Якщо він поручитель, то ти кредитор? Цього не може бути, я бачила договір на власні очі.

- Це ідея Веніаміна Львовича. Твій батько просив, щоб ти нічого не знала.

- То ти просто вирішив мене купити? Такими були твої умови? Навіщо тоді було одружуватися, до чого такий поспіх? Міг би хоч прикинутись, видимість створити там, я не знаю. З твоїм досвідом закрутити голову недосвідченій дівчині — це раз плюнути.

- Я не планував на тобі одружуватися, розраховував лише на те, що твій батько не перешкоджатиме і заплющить очі на нашу з тобою інтрижку.

- Що тоді змінилося? - Мені важко говорити, боюся почути відповідь, навіть забула як дихати.

- Твій батько попросив про це.

- Що? - Він мовчить. - Господи, яке приниження.

- Він знав, що це лише початок, і що проблеми лишень розпочинаються. Він не знав, з якого боку дме вітер і звідки ще чекати неприємностей і вирішив таким чином перестрахуватися, захистити тебе. Боявся, що ти станеш іграшкою в чужій грі.

- І ти погодився. Виходить, не дарма боявся.

- Мені давно було час задуматися про сім'ю. Ось я й подумав, а чому б і ні. Я шукав ту, з ким зможу жити, а знайшов ту, без якої жити не можу. Я не грав із тобою.

- Це все неправда, цього не може бути. - Обхопила голову руками.

- Оль, я не дам тобі розлучення. Принаймні до тих пір, поки Веніаміну Львовичу не стане краще.

- А якщо він взагалі не видужає, якщо він помре. Що тоді?

- Ти так хочеш мене позбутися?

- Я хочу піти. Мені треба вмитися, де я можу це зробити? - Витерла сльози руками.

- Олю, давай не поспішатимемо з висновками. - Взяв моє обличчя у свої долоні. - Дай нам час. Домовмося на один рік, і якщо ти не зміниш свою думку про мене за цей час, я від тебе відчеплюся.

- Хвилюєшся за свої гроші?

- Дурна ти, я кохаю тебе. - Він міцно обійняв мене, а мені стало значно легше на душі.

Чоловік продовжив шепотіти щось лагідне мені на вухо, а я обняла його за шию у відповідь. У вухах досі дзвенять його останні слова, зізнання в коханні. Як мені хочеться у це вірити. І його «дурна» звучить не так вже й образливо. Ну і нехай, швидше за все він мене обманює, але так хочеться хоч на якийсь час дізнаюся, що таке це жіноче щастя. Справжнє жіноче щастя, що п'янить та паморочить голову.

- Все, не плач. Хочеш зроблю тобі чай? Чи сходимо, поїмо?

- Ні, нічого не хочу. Де у вас вбиральня?

Виявляється, у кабінеті є невелика кімната, яка вміщує в собі невеликий диван, холодильник, шафу і цілком собі повноцінний санвузол. Тут є не лише вбиральня, а й душ.

- Можна я скористаюся? - Після спекотного дня із заздрістю подивилася на душову кабіну.

- Звичайно, рушники у шафі. - Кивнув він. - Я повернуся за п'ятнадцять хвилин.

Шафа досить містка. В ній поміщається кілька костюмів, купа чистих сорочок, навіть спідня білизна є. Крім рушників тут також є і постільна білизна. Підозрюю, чоловік тут часто залишається на ніч.

Я взяла собі з полиці рушник і вирушила ніжитися під прохолодними струменями води. Істерика потроху відійшла, а думки повернулись до норми. Встигла освіжитися і закутатись у білий махровий рушник. У цей час увійшов Сашко.