Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

Все сталося так швидко, що я і охнути не встиг, а переді очима знову мирно тремтіла під дощовими краплинами рівна поверхня найзвичайнісіньких плавнів. Ось тільки татарський чамбул зник безслідно. Навіть той воїн, що залишився біля коней, з уразливим виттям втікав щодуху геть, репетуючи на все горло і так шалено розмахуючи руками, ніби намагався злетіти.

— Матір Божа, Царице небесна! — видихнув Полупуд. — Це що зараз було, Петре? Тільки не кажи, що потім поясниш, бо дам у вухо!

— Думаю, господар тутешніх вод... — я оглянув берег, але водяного не побачив. — Як ти й просив… позбиткувався. Сподобався, значить, йому твій гостинець. Ось і підсобив... як зумів. Не забув, що подяку за це окрему обіцяв?

— Та вже... Не в моєму звичаї від слів відмовлятися. Обіцяв, значить, віддячуся… — Василь стріпнув головою і пробурмотів без особливої втіхи в голосі. — От і не вір, що мовчання золото. Ляпнеш ось так, напівжартома, а потім .. Добре, хоч душу не пообіцяв. Так що дивися, Петре, і мотай на вуса. Завжди добре подумай, перш ніж рота відкрити.

Помовчав трохи і продовжив іншим тоном:

— А загалом, господар болотний, велика тобі подяка. Не за себе — смерть козакові на роду написана. За баб і діточок низький уклін. І не сумнівайся, буде тобі частування. А поки, ось, тримай завдаток... — і запорожець урочисто вивернув і витрусив над водою кисет.