Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 13

Після невеликого перепочинку ми знову рушили в дорогу. І наступного разу зупинилися тільки на ніч. На той час я вже майже не відчувала своєї п’ятої точки. Вірніше, відчувала, але відчуття ці були дуже неприємні. Все тіло ломило, ніби мене кілька годин лупцювали. Звичайно, вампірська регенерація запустилася відразу, варто було Діору стягнути мене з сідла. Інакше злізти мені не вдалося.

Ми зійшли з дороги і трохи заглибилися в навколишній лісок. Діор обрав зручне місце для ночівлі. Хоча, якщо чесно, я б зараз заснула навіть на голому камінні. Так хотілося якнайскоріше відпочити! Дивуюся, як у Воїна ще вистачило сил хворосту натягати та розвести багаття. І це без вампірської витривалості та ще після втрати крові напередодні. У Кривавому Притулку варто було б взяти на озброєння те, як готують Воїнів Світлого бога. Принаймні, у плані витривалості. Чи у Діора дається взнаки досвід? Йому явно не вперше подорожувати верхи.

Промайнула млява думка, що треба змусити себе піднятися і допомогти з вечерею. Але я одразу її відігнала. Ось не можу, і все! Сподіваюся, Діор зрозуміє і пробачить. Хоча схоже, на мою допомогу він навіть не очікував. Лише поглянув злегка глузливо, коли накривав нашу похідну скатертину.

– Їсти будеш?

– Пробач, але я навіть піднятися не можу, – зітхнула я. – Та і не голодна.

– Кволі зараз вампіри пішли, – хмикнув Воїн.

Але я і образитися на нього не змогла. Настільки була втомлена морально та фізично.

І все ж таки заснути не виходило. Напівприкривши повіки, спостерігала за тим, як Діор поглинає наші скромні припаси, а потім укладається спати. І довго ще не могла відвести очей від осяяного сполохами багаття обличчя Воїна. А ще чомусь так приємно стало від того, що він не окреслив довкола мене захисне коло. Чи то справді не вважає більше загрозою для себе, чи то з інших міркувань. Але про останнє я не наважувалася навіть думати.

За диханням Діора чула, що він теж не може заснути. Але залишалося лише здогадуватися про причину. Регенерація помалу відновила моє фізичне тіло і позбавила ломоти. Але я цьому не зраділа. На зміну неприємним відчуттям прийшли інші. Я ловила себе на думці, що хочу присунутися до Діора і обійняти, зігріваючись теплом його тіла. Погладити шрам на обличчі, провести пальцями по губах, окреслюючи навколо них невидимий контур. А потім прилинути до цих губів. Трясця, і про що я думаю?! І знову цей клятий сон про купання в озері в голову поліз!

Я поспішно перевернулася на другий бік і змусила себе зімкнути повіки. Треба постаратися взагалі не думати про Діора. Про те, які дивні бажання викликає його близькість. І все ж таки усвідомлення того, що ми зараз з ним наодинці в безлюдному місці, хвилювало і збуджувало. Тільки ніч накриває нас своїм пологом і щось шепочуть дерева – єдині свідки того, що може статися між нами.

Чомусь полізла в голову та ніч, що мало не закінчилася для мене непоправним. Я не хотіла зізнаватися самій собі, що ті дотики Еннія змінили мене набагато більше, ніж хотілося б. Його пестощі пробудили чуттєвість, про яку я раніше й не підозрювала у собі. Тепер знала, яке задоволення можуть дарувати чоловічі руки та губи. І зараз думки про це розбурхували настільки сильно, що я вражалася сама собі. Навіть не знаю, що робила б, якби Діор зробив перший крок і дав зрозуміти, що бажає мене не менше, ніж я його.

Так, треба на щось відволіктися, інакше збожеволію від цих думок! Та ще й те, що Діор теж не спить, а його дихання здається важким і уривчастим, наводить на певні припущення. Схоже, моя близькість його також хвилює.

Я спробувала відволіктися думками про те, чого мене вчили з дитинства. Про важливість зберегти цноту до шлюбу. Про те, як має поводитися добропорядна дівчина. І водночас з жахом розуміла, що для мене це перестало бути важливим. Я справді ніби перестала бути частиною цього світу. Світу смертних з їхніми звичаями та традиціями. Принаймні у тому, що стосувалося ролі жінки.

Сутінковий світ змінив мене набагато сильніше, ніж я думала. Я переступила через такі речі, про які навіть страшно подумати. І в порівнянні з цим зберігання дівочої цноти здавалося чимось дрібним і несуттєвим. Хто знає, може, я не проживу довше місяця, якщо з’ясується, що допомогти мені не можна. Або назавжди стану частиною іншого світу, що живе за власними законами. Тож чи є сенс відмовляти собі в тому, що можу ніколи і не пізнати? Небезпечні думки!

Я до крові закусила нижню губу, щоб угамувати емоції, що вирували усередині. Почула, як Діор заворушився і піднявся на ноги. Завмерла, охоплена хвилюванням та незрозумілим трепетом.

Але він лише підійшов до багаття і підкинув у нього більше хворосту. Потім сів біля вогню спиною до мене і почав якось аж надто завзято чистити зброю. Я якомога тихіше повернулася до нього і жадібним поглядом окидала його широку гордовиту спину, довге світле волосся, що розметалося по ній. Потайки вдихала його запах, від якого кров закипала. В якийсь момент не витримала і теж піднялася, не в змозі більше витримувати це болісне катування.

– Я думав, ти втомилася і хочеш спати, – зустрів мою появу Діор похмурою реплікою.

Я мовчки сіла навпроти нього, по той бік багаття, і простягла руки до вогню.

– А ти чому не спиш? – перевела я розмову на нього.

– Не спиться.

– Мені теж.