read-books.club » Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 155
Перейти на сторінку:
Нового Світу (а територій там було!), але до початку XX століття вільних (з точки зору європейських колонізаторів) земель майже не зосталося. Хіба що Афганістан чи Ефіопія, але європейським любителям поживитися за чужий рахунок вони виявилися не по зубах. Та і який там зиск з якогось Афганістану чи Ефіопії. Ніякого наїдку. Тоді ж як апетити були – ого-го! Інша річ – щось відхопити у Європі! Як кажуть, і дома, і замужем.

Першість тоді в колоніальних загарбаннях вела Британська імперія – над її територією – як колись над іспанською монархією, – ніколи не заходило сонце. Але їй все одно було мало. Апетит, як кажуть, приходить під час їди. Чималою була й колоніальна імперія Франція. Не відставала й Росія, яка вже тоді займала більш як одну шосту частину суходолу. (Вважається, що вона тоді «досягла своїх природних меж», а тому, мовляв, мріяла лише про контроль – якийсь там дріб’язок! – над виходом у Середземне море. Всього лише. Але як повезе, не проти була все ж таки щось там ще й відхопити.)

Не могли вгамуватися Німеччина, Австро-Угорщина та Японія, які вважали, що вони спізнилися, коли у світі ділили спільний пиріг, а тому мріяли загарбать незагарбане. Але найрізкіший конфлікт спалахнув між Німеччиною та Великою Британією. Німеччина мріяла витіснити англійців з морів і розширити свої колоніальні володіння.

Потрібні були союзники. Ще 1879 року – Німеччина і Австро-Угорщина уклали між собою союз, що був спрямований проти Росії – останній це дуже не сподобалось. А тим часом до союзу приєдналася Італія.

І тоді на противагу йому було оформлено договір між Росією та Францією. Потім Англія уклала договір з Росією та Францією, що отримав назву Антанта (по-французьки – «згода»). Зрештою, Антантою стали називати всі країни, які воювали з Німеччиною. (Навіть Італія, спокусившись щедрим шматком пирога, який будуть ділити, перебігла до Антанти.)

Отож, до 1914 року сформувалися два військово-політичні блоки: Німеччина, Австро-Угорщина і Туреччина – перший, і Росія, Англія та Франція – другий.

Всі чекали тільки формальної причини, щоб кинутися у бій і… захоплювати, захоплювати чужі території та приєднувати їх до своїх.

Росія багла закріпити свій вплив на Балканах і заодно захопити вихід у Середземне море – протоки Босфор і Дарданелли.

Ще тоді у моїх рідних краях на Полтавщині така придибенція сталася.

«Почалася війна 1914 року. Забрали Савку Діру до війська. В газетах почали писати про намір царського уряду пробитися до Середземного моря, забрати в турків протоки Босфор і Дарданелли. В селі тільки й розмов про це.

Батько Савчин, дід Мартин, послухав ті балачки та й каже:

– На греця мені ті Дарданелли? Хіба я пожену волів туди напувати? Савку мені верніть!..»

Росія при формуванні коаліції ще в 1892 році зобов’язалася на випадок війни «предпринять решительные действия как можно скорее».

Року 1913-го обов’язки були уточнені: на 10-й день війни Франція зобов’язалася виставити 1,5 млн чоловік, Росія – 800 тисяч на 15-й день майбутньої війни. Повне ж розгортання армій зайняло б два місяці.

Після доопрацьованого плану співвідношення сил на узбережжі повинно було скласти 3:1. Німеччина спішно обзаводилась важкою артилерією – для зруйнування польських фортець. А в Росії творився такий же безлад, який буде пізніше творитися перед початком Другої світової. Тоді головним принципом для багатьох генералів було суворовське правило: «пуля – дура, штык – молодец». А тому, понадіявшись на того «молодця», скорочували технічне переоснащення армії. Зрештою, на початку літа була прийнята «Большая программа» (її закінчення передбачалося на 1917 рік). За тією програмою армія повинна була збільшитись на 39 відсотків – у порівнянні з 1913 роком. Але завершення програми забезпечення армії важкою артилерією передбачалося аж на 1921 рік. А зміцнення фортець за тим планом мало закінчитися аж… аж у 1930-му, коли вже самодержавства в Росії і сліду не залишиться.

Кровь льется потоком, и рвутся тела

На мелкие части снарядом,

Смерть косит и косит людей без числа —

Земля словно сделалась адом.

Но слышна команда солдатам «вперед!»,

И двинулось стройно рядами

Русское войско в тяжелый поход

И в бой беспощадный с врагами.

У російській армії хронічно не вистачало артилерії, снарядів, транспорту (більше покладалися на піхоту-матінку, яка топає своїми ногами), не кажучи вже про рушниці й патрони, але армійсько-солдатських пісень завжди було із зайвиною.

Військове міністерство вважало солдатську пісню важливим – чи не вирішальним – фактором – у піднятті воякам бойового та безперечно патріотичного духу. У 1886 році при імператорському Російському географічному товаристві була створена спеціальна пісенна комісія для збирання та видання вояцьких пісень. У 1910 році, після листа генерал-майора фон Фреймана військовому міністру «Об упорядочении нашей военной музыки», навіть була створена комісія під головуванням завідуючого двірським оркестром Штакельберга. Завдання комісії – упорядкування діяльності військових оркестрів, робота над репертуаром, збереження військових пісень (хто ж проти цього?) для майбутніх поколінь. Комісією були опитані ВСІ полки, зібрані ноти ВСІХ маршів руської армії і підготовлені для видання та поширення в частинах (збірник з певних причин так і не вийшов).

Стройові пісні, цілком справедливо вважали міністерські чиновники, – це особливий жанр. Адже вони часом надають сили при багатокілометрових переходах, а також служили своєрідною пропагандою. що підвищує престиж військової служби – хто ж проти цього? Аби під «удалую песню шли бравые русские стрелки»? А ритм полкових стройових пісень складався з урахуванням стройового кроку піхоти – так званого «руського» кроку – 100 кроків на хвилину.

Під такі пісні легше було й помирати. Простіше – гинути.

Ревет и грохочет мортира вдали,

Снаряд оглушительно рвется,

И братья костями на землю легли,

И стон над полями несется…

Ще в 1857 році кожний полк був зобов’язаний мати свій марш (або гімн), написання якого замовляли здебільшого професійним поетам та музикантам, і це, як вважається, викликало нову хвилю піднесення у руській військовій пісні.

Разудалый ты солдатик

Русской армии святой,

Славно песню напеваю,

Я в бою всегда лихой!

Не страшится русский витязь,

Не страшится он никак,

Ведь за ним семьи молитвы,

С ним и Бог, и русский царь!

В інших піснях співалося:

Кто не знал, не видал

Подвигов заветных?

Кто не знал, не слыхал

Про гусар бессмертных!

Марш вперед, труба зовет,

Черные гусары!

Марш вперед, смерть нас ждет,

Наливайте чары!

Начинай, запевай

Песню полковую!

Наливай, выпивай

Чару круговую!

Ты не плачь, не горюй,

Моя дорогая,

Коль убьют – позабудь.

Знать судьба

1 ... 56 57 58 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"