Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Коли йому минув сьомий десяток, чоловік змінив свою точку зору в підтримку промисловості. Можливо, це сталося не без моєї участі. Він уторопав, що не всі можуть жити спостеріганням птахів. Свого часу він ненавидів прогрес у всіх його проявах, особливо якщо той опинявся пов’яза­ним із вугіллям і гучним рухом. Це майже межувало з афектацією. Згодом він навчився любити лад сучасного життя і сталося це на 70-му році його життя. Джон Берроуз ніколи не почувався занадто старим для того, щоб чогось навчитися. Він зростав духовно до кінця. Хто так задубів, що не в змозі більше змінюватися, той уже мрець. Похоронний обряд у такому випадку є лише простою фор­мальністю.

Якщо хто був йому ближчим за всіх, то це Емерсон[9]. Він не лише знав Емерсона напам’ять, але був весь пройнятий його духом. Він навчив мене любити Емерсона. Він настільки ввібрав у себе Емерсона, що часом мислив, як Емерсон, і навіть балакав його мовою. Пізніше він збаг­нув, однак, свою власну дорогу — і це було краще для нього.

У смерті Джона Берроуза не було нічого сумного. Коли в дні врожаю золотиться стигле жито, лягає під променями сонця й женці зв’язують його в снопи, в цьому немає нічого сумного. Воно дозріло, й її час вичерпаний — такою ж була і смерть Джона Берроуза. Його дні були днями повної зрілості й урожаю, але не днями занепаду. Він працював майже до самого кінця. Його ідеї тріумфували за порогом смерті. Поховали письменника в його улюбленій місцевості на 84-му році життя. І місце це буде таким, яким він його любив.

Джон Берроуз, Едісон і я разом із Гарві Фаєрстоуном здійснили ряд подорожей країною. Ми їздили автомобільним кортежем і спали в наметах. Якось проїхалися по Аді­рондакських горах, іншого разу — з півночі на південь по Аллеґанських. Наші поїздки були чудові, але потроху во­ни стали привертати до себе занадто багато уваги.

Я зараз більш, ніж будь-коли, налаштований проти війни та гадаю, що народ усюди загалом знає, не зважаючи на те, що політики цього не знають, що війни ніколи ще нічого не вирішували. Саме війна перетворила організоване, плідне життя всього світу в безладний і безформний хаос. Звісно, існують люди, які збагачуються під час війни, але багатьох вона ж перетворює на жебра­ків. Розбагатіти не можуть ті, хто був на фронті або чесно брав участь у спільній роботі в підпіллі. Справжній патріот ніколи не стане наживатися на війні. Жодна справ­ді чесна людина не могла б отримувати гроші з принесених у жертву чужих життів. Поки вояки, які віддають свої життя, і матері, які приносять в жертву своїх синів, не намагаються отримати зиск зі своєї жертви, по­ки цей час не настав, жоден громадянин не повинен прагнути до наживи, достачаючи своїй країні кошти для захисту її існування.

Якщо справді в майбутньому війни не припиняться, то чесному підприємцю буде все важче і важче вважати своїм невід’ємним правом отримувати від війни легкий і високий прибуток. Той, хто збагатився на війні, з кожним днем утрачає право на повагу. Сама жадібність колись буде змушена поступитися непопулярності й опозиції, які зустрічає військовий спекулянт. Кожному підприємцю вар­то стати прихильником світу, бо світ є його найдужчою опорою. І, до речі, хіба творчий дух колись проявляв біль­ше безпліддя, ніж у воєнний час?

Неупереджене дослідження останньої війни, часу до неї та її наслідків незаперечно свідчить про наявність у світі могутньої групи володарів, які вважають за краще залишатися в тіні, не прагнуть умовних посад і зовнішніх ознак влади, які не належать до того ж до певної нації, а є інтернаціональними — володарів, які понукають уря­дами, широко розкинутими промисловими організаціями, газетними агенціями й усіма засобами народної психології — для того, щоб ініціювати паніку в світі. Це старий виверт гравців — волати «поліція!», коли багато грошей на столі, хапати під час паніки гроші та випаровуватися. У світі також є сила, яка лементує «війна!» і втікає зі здобиччю під час зворохоблення народів.

Нам не варто забувати, що, незважаючи на здобуту на­ми військову перемогу, світу так і не вдалося розбити вщент підбурювачів, що нацькували народи один на одного. Не треба забувати, що війна — штучне зло, яке відтак може створюватися зі застосуванням певних технічних прийомів. Кампанія воєнного цькування ведеться майже за тими ж правилами, як і будь-яка інша кампанія. За допомогою всіляких хитрих вигадок народу прищеплюють ненависть до нації, з якою хочуть вести війну. Спочатку викликають підозру в одного, потім в іншого народу. Для цього потрібно всього лише кількох агентів, кмітливих і безсовісних, і пресу, інтереси якої пов’язані з тими, кому війна дасть жаданий прибуток. Дуже скоро виявиться й причина для виступу. Не треба докладати зусиль, аби знайти причину, коли взаємна ненависть двох націй досягла достатньої напруги.

В усіх країнах були люди, що раділи, коли вибухнула світова війна, і жаліли, коли вона добігла кінця. Сотні американських маєтків виникли під час громадянської війни так само, як тисячі нових маєтків виросли на ґрунті світової війни. Не можна заперечувати, що війни є прибутковою справою для тих, хто не гидує такими грішми. Війни є оргіями грошей не менше, ніж оргіями крові.

Нас не так легко було б утягнути у війну, якби ми усвідомили, в чому ж справжня велич народу. Від накопичення приватних статків країна не стає великою. Перетворення землеробів у робітників також не сприяє величі країни. Країна стає великою, якщо її надбання розподіляється серед якнайширших кіл громадян і найсправедливішим чином, за обережного та розумного розвитку її прибуткових джерел і працездатності народу.

Зовнішня торгівля призводить до багатьох помилок. Вар­то побажати, щоб кожна нація навчилася, наскільки можливо, сама вдовольняти свої потреби. Замість того, щоб прагнути встановити залежність інших націй від про­дуктів нашої промисловості, нам треба було б бажати, щоб кожна нація створила свою власну промисловість і власну культуру, які спочивають на твердій основі. Коли кожна нація навчиться виробляти ті речі, виробництво яких їй до снаги, тоді ми поступово дійдемо до того, що станемо служити один одному в тих спеціальних галузях, де конкуренція відсутня. Північний помірний пояс ніколи не зможе конкурувати з тропіками в продуктах тропічних країн. Наша країна ніколи не вступить у протистояння зі Сходом у виробництві чаю або з Півднем у виробництві гуми.

Наша зовнішня торгівля значною мірою базується на відсталості наших закордонних покупців. Мотивом, що живить цю відсталість, є егоїзм. Людяність — мотив, який може допомогти відсталим націям досягти міцної оази для незалежного існування. Хороший приклад — Мексика! Ми