Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

удар зісподу, — згадував Нансен. — Озирнувся здивовано. Поблизу не було жодного уламка криги. Раптом на поверхню води вигулькнула величезна голова… Грубі щетинисті вуса грізно ворушилися коло ніздрів, а величезні ікла блищали білизною. Скляні, округлі очі вп'ялися в мене впертим важким поглядом. У цьому феномені було щось дивовижне, фантастичне, допотопне. Я довго його не забуду. Нарешті морж пирхнув і зник, мов привид. Через деякий час він знову показався над водою і поплив до Юхансена. Не знаю, які наміри були в нього, але я боявся, що звір продірявить своїми іклами дно каяка. Ми обидва одночасно схопилися за зброю. Звір знову люто пирхнув, заричав і пірнув під воду, щоб за мить попливти слідом за нами. Перестрашений Юхансен вискочив на кригу, що пропливала поруч, і, не випускаючи з рук рушниці, витягнув з води каяк. Я хотів зробити те саме, але, коли ставив ногу на край криги, лід проламався піді мною. Я шарпнувся назад і ледве втримав рівновагу. Якби потвора з'явилася зараз переді мною, то я, напевне, звалився б у море. Мені насилу вдалося нарешті витягти каяк на кригу. Морж далі уже не переслідував нас.

…Іншим разом я побачив, що каяк Юхансена раптом підскочив у повітря. З води виглядала голова моржа. Не довго думаючи, я вистрілив. На щастя, влучно. Смертельно поранений величезпий звір одразу виплив на поверхню. Ми ледве розпороли його грубу шкуру, щоб вирізати кілька шматків жиру і м'яса».

Після кількох днів небезпечного плавання полярники нарешті отаборилися на березі якогось невідомого острівця, де не було криги.

«Яка ж це радість перескакувати з каменя на камінь, — писав Нансен. — Уперше за два роки. Минуло вже п'ять місяців відтоді, як ми зійшли з «Фрама». Мов діти на прогулянці, ми забавляємося гравієм кам'янистого пляжу, вслухаємося в його шерехтіння під нашими ногами. На найвищому пагорку ми встановили норвезький прапор. У розколинах між скелями тулиться мох і тішить око яскравою золотою барвою самотня квітка полярного маку».

Треба було якось відзначити цю урочисту мить. Але гасу вже майже не було. Трошечки бовталося на дні бляшанки. Нансен варив тепер суп на зробленій нашвидкуруч лампі, наповнюючи її моржевим жиром. В каструлю висипав останню пригорщу сушеної картоплі. З цієї хвилини мандрівників мала годувати Арктика…

На захід від скелястого мису хвилювалося відкрите море. Острови тяглися на південь. Аж тепер мандрівники здогадалися, що вони досягли західного краю архіпелагу Землі Франца-Йосифа.

Відкрите море — вільний шлях на батьківщину. Але не встигли ще мандрівники навтішатися цією думкою, як їхня радість згасла. Дужий вітер знову нагнав до берега силу-силенну криги — грубої, потрощеної, через яку неможливо було пробитися.

«Ще недавно я жив надією, був сповнений відваги, — записує Нансен. — Тепер хоч і лишилась відвага, але надія на швидке повернення додому пропала».

— Май терпеливість, — казав він Юхансенові, який був близький до відчаю. — Тільки терпеливістю ми зможемо подолати труднощі. Навіщо так терзатися? Одного дня живемо надією на повернення, другого в розпачі, що з цього нічого не виходить. Треба одразу примиритися з тим, що зимувати нам доведеться тут!

— Де? — прохопилось у Юхансена. — На цій пустці? Вражений, він даремно ждав відповіді.

Розділ сорок сьомий
ДЕ ФРІТЬОФ ПРОВІВ ТРЕТЮ ПОЛЯРНУ НІЧ?

«Зимувати…» — просте, звичайне слово. Але зимування Нансена не можна прирівняти до жодного з тих, які знала доти історія освоєння Арктики. Ті, що змушені були проводити полярну ніч на Далекій Півночі, навіть жертви корабельних аварій, мали якісь запаси з розбитих чи затонулих суден, якісь дошки чи балки на спорудження житла.

Вільям Баренц[7] який у XVI столітті зимував на Новій Землі і страшенно набідувався, поставив велику хату з дерева, що придрейфувало до берега, і навіть трохи опорядив її уцілілими речами з корабля.

Через триста років цю хату випадково знайшов норвезький китобій. Усередині вона була незаймана, ніби люди щойно вийшли з неї. На стіні висів годинник, на столі лежала пожовкла від часу «Книга» Марка Поло[8]. Збереглися ведмежі шкури на постелях, старовинні алебарди й рушниці. В пороховому розі, під самою стелею, в комині, голландці заховали корабельний щоденник. У ньому день за днем протягом усієї зимівлі вони вели докладні записи гусячим пером. Це була правдива хроніка тяжких злигоднів людей, котрі вперше в історії змушені були зимувати на Далекій Півночі.

Навіть нещасні моряки експедиції Франкліна, вирушаючи в похід по кризі, взяли з корабля харчі.

Навіть експедиція Грілі, що закінчилася так трагічпо, під час першої і другої полярних ночей мала якісь запаси і, що найважливіше, — оселю.

За кілька років до подорожі Нансена на яхту англійської експедиції Лі Сміта, що стояла на якорі поблизу півострова Флора, одного сонячного серпневого ранку несподівано ринула страшенна маса криги. З решток розтрощеного судна потерпілі збудували на зиму дім, вони врятували також продовольство, одяг і спорядження. Нансен вважав, що будинок цієї експедиції десь тут недалеко. Навіть думав про те, щоб дістатися до нього. Але не знав, у якому напрямку його шукати, і не був певен, чи знайде там що-небудь. Та найбільше він боявся, що вони не встигнуть заготувати на зиму харчів, поки розшукуватимуть цей дім. Отож він вирішив залишитися зимувати на незнаному островку.

Мабуть, нелегко було йому зважитись