Читати книгу - "Жінка в пісках"

— Йдеться не про такі заходи, а про мої страждання... Незаконне затримання незаконне всюди — чи то в пустелі, чи то серед боліт...

— A-а, незаконне затримання... Однак людська жадібність не має кінця-краю... Очевидно, селяни дорожать тобою...

— Йди ти до біса! Я напевне краще розумію сенс життя!

— Тоді чого ж ти нарікаєш на свій улюблений пісок? Негаразд виходить.

— Нарікаю?..

— Я чув, що на світі є люди, які витратили понад десять років на обчислення π з точністю до кількох сотень знаків після коми... В цьому вони вбачали сенс свого життя... А ти забрів сюди саме тому, що відкинув такий сенс життя.

— Неправда! І пісок може приносити не тільки шкоду. Скажімо, його вживають для виготовлення ливарних форм... Без нього не обійтися при виробництві бетону... Крім того, ведуться дослідження по підвищенню родючості землі, використовуючи здатність піску знищувати бактерії і бур’яни... Робляться спроби перетворити пісок на родючий грунт за допомогою ферментів, що сприяють розкладу речовин... Про пісок коротко не розкажеш...

— Ого! Ти швидко переходиш в іншу віру!.. Щоразу міняєш свою думку, а тому я не знаю, чому ж вірити.

— Не хочу здихати, як собака!

— Та хіба це не все одно?.. Риба, що зірвалася з гачка, завжди здається великою.

— Чорт забирай, хто ти такий?

Однак клуби туману знялися вгору й розпалися, поглинувши голос співрозмовника. Сніп проміння, прямого, як лінійка, сковзнув із кручі. Засліплений світлом чоловік стиснув зуби й не дозволив вирватись назовні утомі, що розплилася по тілу, мов сажа.

Каркнула ворона. Чоловік вирішив поглянути на «Надію» за хатою. На успіх не сподівався, але вважав за краще зайнятися пасткою, ніж карикатурами.

Приманка лежала неторкана. В ніс йому вдарив запах гнилої риби. Хоч минуло два тижні, відколи збудував пастку, ворони її обходили. Яка тому причина? Чоловік був певен, що в конструкції не помилився. Якби ворона тільки схопила приманку, все пішло б, як він розраховував. Та що вдіяти, коли птахи не звертали на неї жодної уваги?..

Все-таки цікаво, що в «Надії» воронам так не сподобалося? Чоловік оглянув пастку з усіх боків і не помітив нічого підозрілого. Ворони обережніші за інших птахів, бо в пошуках покидьків вештаються навколо людських жител. Ну що ж, коли так, то виграє більш терпеливий. Воронам треба спочатку звикнути до запаху гнилої риби в заглибині. Терпіння — це ще не поразка. Справжня поразка приходить лише тоді, коли людина вважає терпіння поразкою. Саме тому він і назвав пастку «Надією». Мис Доброї Надії — це Гібралтар... ні, скоріше Кейптаун...

Чоловік спроквола поплентався до хати. Знову настала пора лягати спати.

Коли жінка його побачила, то, похопившись, загасила лампу й пересіла на світліше місце ближче до дверей. Невже вона збиралась і далі працювати? Раптом щось наче підштовхнуло його, він став перед нею і збив з її колін коробку з намистом. Чорні кульки, схожі на плоди якоїсь рослини, розсипалися по долівці сіней і вмить загубилися в піску. Жінка навіть не скрикнула, а глянула перелякано на чоловіка. Вираз його обличчя різко перемінився, з ослаблих уст разом із слиною зірвався жалібний стогін.

— Все це ні до чого! Даремний клопіт... У цьому нема жодного глузду! Ти вже отруєна...

Жінка й далі мовчала. Нанизані намистинки погойдувалися між її пальцями і блищали, мов крапельки сиропу. Чоловік відчув, що в нього затремтіли ноги, його починало лихоманити.

— Повір мені, скоро буде запізно!.. Скоро вже нічого не можна буде змінити!.. Якогось дня ми раптом помітимо, що в селі ніхто не залишився, крім нас... Я в цьому впевнений... Правду кажу... Біди нам не минути... Та коли побачимо, що нас зрадили, буде вже пізно!.. З наших старань глузуватимуть!..

Жінка втупилась очима в затиснуте в руці намисто і злегка похитувала головою.

— Вони на це не підуть. Бо ніхто з них не зможе заробити на прожиток, навіть якщо й вибереться звідси...

— А хіба тут краще? Хіба тут вони не животіють?

— Тут принаймні є пісок...

— Пісок?..— Зціпивши зуби, чоловік смикнув підборіддям.— А яка з нього користь? Тільки клопоту завдає і не приносить ні гроша!

— Якраз навпаки. Його продають.