Читати книгу - "Жінка в пісках"

Ось чому, нездатний заспокоїтися самим лише биттям серця, чоловік гризе нігті. Невдоволений ритмом своїх думок, курить сигарети. Нервово труситься, не знаходячи втіхи у статевих стосунках. Ні дихання, ні ходьба, ні перистальтика кишечника, ні щоденний розклад занять, ні неділя через кожних сім днів, ні іспити наприкінці чотиримісячного семестру — ніщо не приносило йому задоволення, а лише спонукало до повторення тих самих дій. З кожним днем він викурював щоразу більше сигарет, уночі прокидався від кошмарного сну, під час якого він разом з якоюсь жінкою з брудними нігтями гарячково шукав сховища від людських очей; а коли нарешті він помітив на собі знаки отруєння, то відразу ж згадав про небо, що його підтримував простий циклічний еліптичний рух, і піщані дюни, підвладні хвилям завдовжки одна восьма міліметра.

Хоча від нескінченної боротьби з піском і щоденної роботи він відчував певну насолоду, це не було самокатуванням. Він анітрохи не здивувався б, якби таким способом можна було лікуватись.

Та якогось дня разом із звичними продуктами селяни передали гумористичний журнал. Журнал як журнал — нічого особливого. З порваною обкладинкою, замацаний брудними пальцями — видно, куплений у ганчірника. Це можна було вважати виявом турботи про нього. Тільки от дивина: читаючи журнал, він качався зо сміху і бив руками по долівці — так, наче в нього почалися кольки.

Малюнки були майже безглузді. Настільки грубі й вульгарні начерки, що він не міг би пояснити, чим вони його розсмішили. Найбільше його потішила морда коня, що впав на коліна під вагою якогось здорованя. Як може так сміятися він, що сам опинився у подібному становищі? Ганьба!.. У пристосуванні до тутешніх умов теж не слід заходити надто далеко. Адже пристосування — передусім засіб, а не мета. Одна справа просторікувати про зимову сплячку, а інша — перетворитися на крота й до кінця життя приглушити в собі бажання показати обличчя сонцю.

Чоловік добре поміркував і дійшов висновку: зовсім немає надії, що колись усе-таки трапиться нагода для втечі. Навіть уявив собі, що звикне безцільно чекати і, коли закінчиться зимова сплячка, не зможе вийти надвір — боятиметься сліпучого сонця. Як каже прислів’я, досить три дні жебракувати, щоб на все життя жебраком стати. Такий внутрішній розпад відбувається напрочуд швидко... Роздумуючи над цим, чоловік, однак, згадав про конячу морду й знову вибухнув дурним реготом. Жінка, зайнята при світлі лампи нанизуванням намистин на нитку, підвела голову і приязно всміхнулася. Не витримавши власного розчарування, чоловік кинув журнал і вийшов надвір.

Над піщаною кручею вихорилися клуби молочно-білого туману. Залишки ночі — розкидані клапті тіней... нитки, яскраві, мов розжарений дріт... нестримний рух крапель пари... Та химерна гра світла й тіні збуджувала його уяву. Він дивився і не міг надивитись. Кожної миті відкривав щось нове. Його цікавило все — і реальні, і дивовижні, ніколи не бачені образи.

Звертаючись до клубів туману, чоловік несамохіть промовив:

— Пане суддя, будь ласка, ознайомте мене із змістом обвинувачення! Оголосіть підстави вироку! Звинувачений стоїть перед вами і жде!

І тоді з імли озвався начебто знайомий голос. Приглушений, як із телефонної трубки.

— Зрештою, один із ста...

— Що?..

— Кажу, що в Японії одна людина із ста хворіє шизофренією.

— Ну то й що?..

— І клептоманів є стільки ж.

— Та про що ви кажете?

— Якщо серед чоловіків один процент гомосексуалістів, серед жінок стільки ж лесбіянок. Так само підпалювачів — один процент, алкоголіків — один процент, розумово відсталих — один процент, сексуальних маніяків — один процент, хворих на манію величі — один процент, шахраїв-рецидивістів — один процент, імпотентів — один процент, терористів — один процент, параноїків — один процент...

— Годі плести нісенітниці!

— Та заспокойся і дослухай. Додамо ще боязнь відкритого простору і гострих предметів, наркоманію, істерію, маніакальних вбивць, сифілітиків, ідіотів... на все це теж припадає по одному проценту, то загалом матимемо двадцять процентів! Долучи сюди інші види збочень — не сумніваюсь, їх можна знайти — і тоді з цифрами в руках зможеш довести, що всі люди ненормальні.

— Що за дурниця! Якщо немає мірила нормальності, то хіба можна встановити, хто ненормальний?

— От тобі й маєш? А я збирався тебе обороняти...

— Обороняти?..

— Невже ти хотів підтвердити свою вину? Сумніваюсь.

— Звичайно, ні!

— Коли так, то будь слухнянішим. Хоча твоє становище виняткове, ти не повинен боятися. Бо люди не зобов’язані рятувати такого дивного птаха, як ти, але й не мають права його судити...

— Що означає «дивного птаха»?.. Чого це я маю бути дивним птахом, коли протестую проти незаконного затримання?

— Не прикидайся невинним. У Японії, в