Читати книгу - "Жінка в пісках"

— Продають?.. Кому?..

— Будівельній фірмі... Там змішують його з цементом.

— Не жартуй! Домішують до цементу цей пісок, в якому так багато солі? Це серйозна справа! Це ж порушення закону й правил будівництва...

— Звісно, продають потай... і за півціни...

— Щось неймовірне! Якщо потім фундамент будинку або гребля розсиплеться, то навіть така ціна виявиться зависокою.

Раптом жінка сердито зиркнула на нього. Потім опустила очі і зухвало сказала:

— Хіба нам не все одно, що буде з іншими?

Чоловік здригнувся. Не впізнавав її — настільки вона змінилася. Мабуть, показала справжнє обличчя села. Досі він вважав село катом або щонайменше комахоїдною рослиною чи ненажерливою морською актинією, а себе нещасною жертвою. Та якщо послухати селян, то може виявитися, що це їх покинули напризволяще. Тож, природно, вони не мають підстав почуватися зобов’язаними зовнішньому світу. А оскільки він сам належить до ворожого табору, то їхні зуби вищирено проти нього. Ще жодного разу не думав він так про свої стосунки із селом. Тому не дивно, що збентежився. Але якщо він зараз відступить, то цим сам відмовиться від своєї правоти.

— Гаразд, припустімо, що вам байдуже до інших...— Намагаючись виправити своє становище, чоловік розпалився.— Але ж з того шахрайства, мабуть, хтось добряче наживається... Тобі не слід стояти на боці таких людей...

— Помиляєтесь, піском торгує наша артіль.

— Можливо... але хтось капітали вкладає...

— Та, розумієте, багатії, що мали човни, давно звідси вибралися... З нами непогано поводяться... Нас не обдурюють... Як не вірите, загляньте в бухгалтерські книги і тоді все зрозумієте...

Чоловік застиг, охоплений сум’яттям і тривогою. Не знав, як собі зарадити. Його тактична карта — як йому здавалося, з чітко розмальованою різними кольорами ворожою і власного територіями — насправді виявилася замазана однією фарбою і скидалася на загадкову картинку, на якій нічого не можна розрізнити. Як добре подумати, то йому не треба було так захоплюватися тим журналом з карикатурами. Зрештою, кого цікавить, сміявся він по-дурному чи ні... Його неслухняний язик почав уривчасто белькотати:

— Ага... звісно, так... інші люди... маєш рацію...

Та раптом ні сіло ні впало з його губів зірвалися слова, які самого здивували:

— Може, купимо собі карликове деревце?..— Жінка здавалася розгубленою більше за нього, а тому відступати він уже не міг і вів далі: — Бо коли очам нема на чому відпочити, навколишня сірість стає нестерпною...

— Сосна підходить? — нарешті відповіла жінка невпевненим голосом.

— Сосна?.. Сосна мені не подобається... Щось інше, навіть траву яку-небудь... Здається, на мисі росте чимало трави — як вона називається?

— Може, осока абощо? А все-таки деревце краще, правда?

— Якщо вже деревце, то клена або павлонію з тонкими гілками й великим листям... Щоб на вітрі шелестіло...

Шелест листя, що силкується злетіти з дерева, але не може, і тремтить, ніби корчиться...

Раптом чоловік задихав частіше. Відчув, що от-от заплаче. Він швидко нагнувся над долівкою в сінях, де розсипав намисто. Почав незграбно обмацувати пісок.

Жінка поквапливо підвелася.

— Не треба. Я сама... Крізь сито швидко все просію.

Однієї ночі, справляючи малу нужду за хатою і поглядаючи на здоровенний попелястий місяць, що повис над самим краєм ями, чоловік раптом відчув страшний дрож. Невже застудився?.. Ні, цей дрож начебто був інший. Не раз перед гарячкою його морозило, але не так, як тепер, коли повітря не кололо, а шкіра не бралася сиротами. Тремтіла не поверхня тіла, а скоріше кістковий мозок. Зсередини повільно розходилося колами щось схоже на хвилі по воді. Тупий біль перескакував із кістки на кістку і, здавалося, не збирався вщухати. Ніби разом з вітром у нього залетів іржавий бляшаний бідон і з гуркотом перекочується по тілу.

Поки він стояв там і тремтів, вигляд місяця почав викликати в його уяві різні асоціації. Тверді струпи, нерівно посипані порошком... пересохле дешеве мило... ні, скоріше іржава металева коробка для сніданків... Чоловік ще дужче напружив зір і побачив уже щось зовсім неймовірне. Білий череп — символ отрути, спільний для всіх країн світу... Білі, припорошені пилом таблетки на дні пляшечки для комах... Правду кажучи, між пощербленими кристаликами ціаністого калію і місячною поверхнею була разюча схожість. Цікаво, чи та пляшечка ще лежить захована під порогом?..

Серце загупало з перебоями, мов тенісний м’ячик. Та чого він весь час думає про такі зловісні речі? І без них у завиванні жовтневого вітру вчувалося стільки