Читати книгу - "Відлуння у брамі"

class="book">Вони стояли біля темної ніші, що слугувала входом до печери Чаклуна. Іван просунув руку з Кобзою в темний лаз, передаючи її комусь невидимому. Стінами печери одразу ж пішли золотаві та сині сполохи приглушеного світла, а ще за мить — на пласкому камені під стіною грота з’явилася знайома постать юнака у сліпучо-білій сорочці, підперезаній барвистим поясом — Триголос, прадавній дух Хортиці. У руках він тримав Кобзу.

— Олеже, дай мені й браму, — наказав дух.

Парубок здогадався, що брамою Триголос називає раму, яку він тримає під полотном — і простягнув її до печери.

— Відпускай, не бійся, — скомандував господар гроту.

Рама зависла, майже невагома. Вона поволі опускалася додолу. Триголос невловимим рухом зняв полотно, і рама здійнялася під низьку стелю.

— Ви таки повернули Велесову браму! — мовив він. Саме брама, як ви, мабуть, здогадалися — є скарбом Кам’яної могили, — кожне слово духа відлунювалося у чорній порожнечі брами. — Заходьте та сідайте, розповім вам дещо, — Триголос також сів на камені, схрестивши ноги, і почав свою оповідь: — Велес, серед іншого, був богом, який стояв на чатах біля входу в потойбіччя. Коли прадавні вірування в богів замінили на віру у Бога Єдиного, а люди у цих землях припинили зводити капища та приносити офіру давнім своїм кумирам, стародавні боги полишили цей — один зі світів — й оселилися в інших. Це сталося більше тисячі років тому. Не маючи більше змоги охороняти вхід до потойбіччя із цього світу, Велес створив із гілки Прадуба браму, в яку помістив вхід до одного з інших світів. Там він оселився і сам. А браму — вхід до свого світу — Велес заховав у Кам’яній могилі. Вона цілком надійно зберігалася тут більше тисячоліття, аж поки кільканадцять років тому у Придніпров’ї не почав господарювати Хазяїн. Хоча Мелітопольщина формально не належала до його володінь, але той беручкий чоловік прибирав до рук усе, що на його думку, того було варте, й поза межами свого феоду. Він із дитинства знав, що Кам’яна могила зберігає якусь таємницю. Бабуся розповідала йому легенду про скарб. Пізніше й професійні відуни в Києві підтвердили, що є тут щось незбагненно цінне. Звісно, що уява малювала Хазяїнові золото з діамантами, а зовсім не браму у потойбіччя. Він організував сюди кілька таємних експедицій, спеціально створив заповідник, щоб легше було шукати скарби, а головне — щоб інші нишпорки не вешталися. Коштовностей тут, зрозуміло, не знайшли. Та коли за допомогою ультразвуку сканували стіни гроту Кози[31], то таки виявили порожнечу, у якій Велес заховав браму. Доповіли Хазяїнові. Він заборонив оглядати знахідку без нього, а коли приїхав, був люто розчарований. У ніші була якась дивна рама — і все. Хазяїн збагнув, що цей предмет незвичайний, але як його використовувати, не знав. Попри те, наказав забрати звідси і браму, і скриню із зерном. Так сталося, що коли Хазяїн поцупив ці артефакти, мене не було тут — інакше я б не віддав. Без брами спілкуватися з Велесом я не мав змоги, але тепер, сподіваюся, ми з ним контакт відновимо.…

— А щоби брама запрацювала, потрібна Кобза? — запитав Олег.

— Так, але якщо заграти у цій печері. Саме відлуння мелодії Кобзи від цих стін відчиняє Велесову браму. Без нього — там лише чорна холодна порожнеча. Хазяїн віднайшов браму зовсім незадовго до його вимушеної еміграції з України. Та сховав її… до речі, де? — Триголос перервав свою розповідь.

Олег та Іван розповіли духові Хортиці про те, як Хазяїн обладнав своє сховище під бугаєм.

— Цікавий збіг, — зауважив Триголос, вислухавши характерників, — адже бик є символом Велеса. Його взагалі часто називали богом худоби.

— А яку цінність для Хазяїна може становити скриня зі збіжжям? — поцікавився Олег.

— Запитаєте у Велеса, — уникнув відповіді дух. — Ту скриню також він залишив у Кам’яній могилі.

— Коли запитаємо? — зацікавлено відреагував на перспективу знайомства з богом Тарас.

— Скоро, панове.

16. Сірі кадри

Самодержець слухав доповідь довіреного ад’ютанта, за звичкою стоячи до нього спиною. Те, що він чув, дратувало, а ще більше — непокоїло.

— Що, окрім офіційної екстрадиції, іншого способу повернути Шахсуварова ви не знайшли? — кинув він через плече.

— Інші — більш небезпечніші та менш ефективні. Нинішня українська влада стає дедалі непоступливішою в таких делікатних питаннях. Хохлам, бачте, з Євросоюзом угоду про асоціацію замандюрилося підписувати. Але якби Ви особисто попрохали українського гаранта не заважати нашим спецслужбам нишком вивезти Владіміра до Москви, як це відбулося з отим болотним опозиціонером, на прізвище Развлєкаєв, здається.

— Ні! Мені не треба, щоб на Україні знали, що я надаю цьому такої ваги. Нехай там вважають, що то просто рутинна справа повернення втікача-фаворита, який украв більше, ніж йому дозволили. Отже, коли можна чекати на екстрадицію?

— Якщо Ви даєте згоду на цей план, то сьогодні наша прокуратура звернеться до їхньої з проханням затримати Шахсуварова та видати нам, а їхня — запроторить втікача до слідчого ізолятора, але він, мабуть, звернеться до суду, оскаржуючи затримання, виникне ажіотаж у пресі…

— Таки простіше було б провести у Дніпропетровську спецоперацію з викрадення.

— ЗМІ вже роздзвонили, що Владімір після катастрофи перебуває в Україні. Про нас скажуть, що Росія викрадає власних громадян з інших країн.

— Хіба вперше звучатимуть такі підлі наклепи? Он — той самий Розважаєв.

— Мушу доповісти, пане президенте, що вже зафіксовано пересування