Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Слухати розповіді жихарки про всі ці магічні штуки надзвичайно цікаво. Як же я мріяла в дитинстві бути відьмою. Дивилася усі серіали та фільми про магію, особливо обожнювала один про сестричок-відьмочок. Як же я їм заздрила! Так хотілося мати при собі якусь надзвичайну силу: рухати предмети, телепортуватися, бачити майбутнє… О! До речі!

— Лесю, а хіба в Зачарованому лісі немає віщунок?

— Кого?

— Ну провидиць, ворожок, які вміють визначати майбутнє?

— Є. Ядвіга Деянівна вміла, звісно. Для цього потрібно було зварити спеціальний відвар, дихати парою декілька хвилин у медитації та під час певного ритуалу можна побачити найближчі та найімовірніші варіанти майбутнього. Та й минуле можна побачити, але то складні ритуали. Вони під силу тільки сильним магам.

— А окрім неї? Може, є хтось, хто на цьому спеціалізується в лісі?

Жихарка не встигла відповісти, бо хтось постукав у двері. Ми здивовано перезирнулися одна з одною. Наче ж нікого і не чекали. Ох, чує моє серце, що це не до добра. Зі стукоту у двері розпочалися мої пригоди тут, стукіт у двері зазвичай означає, що хтось непрошений приносить нехороші новини.

— Може, прикинемося, що нікого нема вдома? — пошепки пропоную жихарці та жартівливо підморгую, але Лесана і почуття гумору — явно з інших світів.

Стук повторився та став наполегливішим. От дідько. Кого ж це нелегка принесла, горгонячий хвіст би йому під ніс. О, ти дивись —  я вже розмовляю, як заправська мешканка Зачарованого лісу.

Лесана побігла відкривати. Затамовую подих... І хто ж наш гість? На порозі видніється той, кого я чекала та хотіла бачити найменше. Вольдемар.