Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

За кілька хвилин запеклих поцілунків із покусаними губами, Рон рвонув мої трусики, і ті, перетворившись на клапті, полетіли на підлогу. Слідом за цим задребезжала пряжка ременя, пролунав характерний звук розстібання блискавки. І вже за кілька секунд він болісно увірвався в мене, і завмер, важко дихаючи. Я була мокрою і готова була б прийняти його, якби не місячна стриманість і ефект несподіванки. Як би сильно Рон не брав мене раніше, він ніколи не дозволяв собі так жорстко вриватися в мене на самому початку, завжди давав час звикнути до вторгнення. Але цього разу все було інакше, і це "інакше" приносило немислимий біль між ніг, наче я щойно знову втратила цноту.

І все ж печіння внизу не йшло ні в яке порівняння з болем, у якому купалося серце. Рон трахав мене, як востаннє. Наче зганяв на мені образу, страх і усвідомлення того, що більше це не повториться. По моїх щоках стікали сльози, а я вчіплялася в Рона мертвою хваткою, ніби це допомогло б мені залишитися з ним, незважаючи ні на що. Після кількох поштовхів моє тіло достатньо розслабилося, щоб я почала відчувати задоволення, яке можна порівняти хіба що з наркотичною ейфорією. Міцніше обнявши його ногами і руками, я дозволяла Рону задати ритм, який би задовольнив нас обох. Я відчувала, як підступає оргазм, кожною клітинкою тіла, яка здригалася і вібрувала під акомпанемент моїх стогонів і мужнього гарчання Рона, яке він посилав у вигин моєї шиї, злегка її прикушуючи. Я відкинула голову, повністю віддавшись задоволенню, що прострілювало від верхівки і до самих кінчиків пальців. Коли Рон стиснув мої груди, я розсипалася на тисячі мерехтливих осколків, а перед очима попливли кольорові кола.

Мою посмішку омивали сльози радості й болю. Я була впевнена, що після цього він дасть мені піти, зачинивши двері, як зробив це майже півтора місяця тому. Рон важко дихав, уткнувшись чолом мені в ключицю. Ми провели так приблизно п'ять хвилин, поки дихання не вирівнялося. Після цього він розвернувся і поніс мене в бік спальні, чимало здивувавши. Я думала, що він опустить мене, і, не дивлячись в очі, запропонує підвезти додому. Але наступне, що я відчула, - прохолоду простирадл і руки Рона, що стягували з мене сукню.

Я здивовано дивилася на нього, але він ніби виконував стратегічно важливе завдання, позбавляючи мене одягу. Його брови були злегка насуплені, а губи стиснуті в рівну лінію. Чоло було вкрите потом після нашого бурхливого возз'єднання, а м'язи на руках тремтіли від сильного напруження. Я дивилася, як грають татуювання на вкритих м'язами руках і ледве стримувала посмішку від того, що мені дали шанс ще трохи побути з ним, відчути його, напитися ним.

- Ненавиджу, коли ми не разом, - крізь зціплені зуби процідив Рон, опускаючи голову між моїми ногами і проводячи язиком гарячу доріжку по центру насолоди.

Я вигнула спину і з гучним стогоном вчепилася в його волосся, коли він повторив свій маневр.

- Ненавиджу те, що ти рушила далі, Мел, - сказав він, піднімаючи голову і дивлячись на мене. Я подивилася у відповідь. Такі серйозні розмови з його головою між моїми ногами могли б викликати сміх, бо це й справді виглядало кумедно. Але ми говорили про надто важливі речі, щоб перервати їх безглуздою реакцією організму. - Ненавиджу все, що віддаляє тебе від мене, - закінчив Рон, і повернувся до заняття, яке пестило моє тіло не менше, ніж слова - душу.

Тієї ночі ми лягали спати все ще злими одне на одного, наші тіла були задоволені, але серця все ще боліли від прийдешньої невідомості. Ми начебто висловили одне одному все, що наболіло, але наша розмова все одно залишилася незакінченою. Немов істина постійно літає десь у повітрі між нами, але ми ніяк не можемо простягнути руку і схопити її. Стан невизначеності, який зжирає нас самих і наші стосунки.

Ранок зустрів мене треллю телефонного дзвінка. Я застогнала і спробувала потягнутися, але важка гаряча рука ще сильніше притиснула мене до тіла Рона. Свідоцтво його ранкового пробудження вперлося мені в попку, і Рон злегка штовхнув стегнами мені назустріч, впечатуючи значний орган в оголену шкіру. Потім Рон потерся своєю колючою борідкою об потилицю, пробуджуючи мурашок від найміцнішого сну за останній місяць.

- Роне, - хрипким від сну голосом покликала я. - Твій телефон розривається.

У відповідь він тільки буркнув щось нерозбірливе в мою шию.

- Рон, прокинься, він дзвонить уже втретє. Може, це щось важливе.

- О, господи, - застогнав він, перекочуючись на спину.

Рон потягнувся до тумбочки, взяв телефон і відповів на дзвінок.

- Привіт, мавпочко. Так, зі мною. - Рон кинув на мене заспаний погляд і повернувся до розглядання стелі. - Вона зателефонує тобі, як буде готова.

- Я готова, - вимовила я і потягнулася за телефоном, але Рон вільною рукою блокував мої рухи.

- Ми завтра заїдемо забрати їх, - незворушно продовжив він. - Не замучив. Усе нормально, Джем. Не лізь не у свою справу. Я її коли-небудь ображав? - Рон замовк, слухаючи, що говорить його сестра. - Це тільки між нами, малявка. Розбирайся з Калебом. Так. Добре. До завтра, мавпочко.

Рон повернув телефон на тумбочку і знову скрутив мене та притиснув спиною до своїх грудей.

- Гей, я хотіла поговорити з нею.

- Завтра поговориш, - пробубнив він сонним голосом.

- Чому завтра? Я хочу сьогодні.

- Сьогодні ти вся моя. Ти і завтра вся моя, але ми поїдемо забрати в Джемми твої речі.

- Але чому не сьогодні? Мені потрібен мій телефон.

- Навіщо?

- Щоб сказати мамі, що я жива і пояснити, де перебуваю.

- Джемма вже повідомила.

- О, Господи. Ти все продумав, так?

- Саме так. Спи, малятко.

Я б навряд чи змогла заснути від роздратування, що вирувало в мені, тому спробувала виплутатися з чіпких обіймів.

- Куди ти зібралася? - запитав Рон.

- У душ.

- Тільки зі мною.

- Але ти спиш.

- З тобою поспиш, - гаркнув Рон, міцніше схопив мене за талію і, не змінюючи пози, перекинув на себе зверху.