Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Набравши номер, довго чекала доки жінка візьме слухавку, якось не задумалася про те що сьогодні неділя і лише дев'ята ранку, і що викладач може спати.
-Слухаю.
Голос був сонним та роздратованим.
-Здрастуйте, Алло Євгенівно, вас турбує Настя Литовська.
Я чітко почула позіхання у трубку, а тому швидко продовжила.
-Алло Євгенівно, у мене серйозно захворіла бабуся, тому мені просто необхідно на кілька днів поїхати, я зможу потім за хвостовками без проблем здати сесію?
У слухавці чулося мовчання, а потім сонний голос пробурмотів:
-Литовська, ти бачила котра година? Їдь до своєї бабусі, повернешся підійдеш до мене.
З полегшенням видихнула, вилетіти з універу я ніяк не могла собі дозволити. Телефон знову ожив у моїх руках.
-Слухаю.
-Тебе чекати?
Я зовсім забула що Катя чекає доки я їй віддзвонюся, іноді вона буває занадто наполегливою.
-Не потрібно.
-Все нормально?
-Не зовсім.
-Тоді я зараз піднімуся.
Вона скинула виклик. Подруга нагадувала мені таран, який пре напролом. Іноді її надмірна опіка душила, мені й деспотичної матері з головою вистачало. За кілька хвилин двері без стуку відчинилися.
-Блін, Настя, ти не говорила що в тебе такі сусіди красині.
Вона смішно округлила очі.
-Які сусіди, Кать? Квартира вже рік як порожня. Наскільки я знаю після смерті баби Маші, там ніхто не живе.
-Тепер мабуть живе.
Вона припала до дверного вічка.
-Гарячі хлопці.
Повернувшись до мене вона підморгнула і облизнула пухкі, злегка підкачені гіалуронкою губи, і нарешті обвела поглядом безлад що твориться навколо.
-У вас обшук був?
-Коли прийшла вже так було. Сьогодні їду до бабусі, мама написала записку щоб я терміново приїхала, бо баба при смерті.
-У тебе була бабуся?
Катя пройшлася квартирою на автоматі підбираючи речі.
-Виявляється так, тільки бачила я її раз у житті, і особливо теплих почуттів до неї не маю.
Зваливши зібрані речі на диван, подруга рішуче розвернулася до мене.
-Значить так, поїдемо завтра машиною. Сьогодні я не можу, є кілька термінових справ, а ось завтра я повністю вільна.
З сумнівом подивилась на неї.
-З завтрашнього дня сесія. - з натяком простягла.
-Ну і фіг з нею, потім здам. Ну так що?
Я зважила всі за і проти, і вирішила що краще з комфортом проїхатися машиною, ніж трястись кілька годин в електричці.
-Добре.
-От і вирішили. Допомогти тобі тут усе прибрати?
-Якщо в тебе є час.
Вона махнула рукою і вирушила до кухні.
-Добре ж у тебе мама відірвалася.
Я зрозуміла що вона про пляшку коньяку.
-Вона дуже рідко п'є, мабуть сильно переживала.
-Мабуть, і як вона в такому стані ще кудись поїхала?
Я про це раніше не думала, а зараз думка щільно засіла в голові. Спробувала набрати маму, але телефон щоразу відповідав що абонент поза зоною дії мережі. Заспокоїла себе тим, що можливо в селі просто зв'язок не ловить.
-Може все ж таки краще сьогодні поїхати? - Запитала у себе особливо ні до кого не звертаючись. Невгамовний черв'ячок тривоги підточував зсередини, змушуючи раз у раз неспокійно озиратися і оцінювати вчинений безлад. Тут наче щось шукали.
З кухні тут же пролунало роздратоване.
-Один день нічого не вирішить. Завтра спокійно поїдемо, і зможемо всі разом повернутися назад у будь-який час не підлаштовуючись під розклад електричок.
-Напевно ти маєш рацію.
Катя знову повернулася до кімнати.
-Звичайно маю, я в цьому навіть не сумніваюся. - вона задумливо обвела поглядом кімнату. - Давай я допоможу тобі прибратися.
-Ти ж казала що в тебе справи.
Вона тихо хмикнула.
-Не можу ж я кинути тебе в такому стані, ще чого доброго зірвешся і все-таки помчишся вперед поїзду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.