Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Пий каву – охолоне. - Чую праворуч.

- Я не люблю каву, тим паче на ніч. - Відсунула фарфорову чашку в бік й обдала себе серветкою.

Час вже й справді пізній й надворі зовсім стемніло.

- Ти могла сказати. - Спостерігає за моїми маніпуляціями.

- Я була зайнята перетравленням інформації, та й ви забули мене запитати.

- Ти маєш рацію. Гаразд, не витрачатимемо час й не будемо сперечатися. Давай до діла. - Погодився, відпиваючи каву зі своєї чашки, хоча помітно, йому не до вподоби моя поведінка. Я й сама розумію, що поводжусь як школярка, але нічого вдіяти із собою не можу.

Він відкинувся на спинку стільця, одна його рука лежить на коліні, друга на столі. Погляд чоловіка ковзає по обличчю, вивчаючи кожну деталь.

- Михайло Ігорьович дає гроші твоєму батькові. Він запропонував мені вигідну угоду, а я порадив включити твого батька у цю схему. Таким чином він зможе суттєво виправити свої справи. Якщо все пройде як треба, то Веніамін Львович не матиме жодних проблем ні зараз, ні надалі. Тобі не варто злитися на нього. Тут нема провини твого батька чи ще когось, це навіть не моя забаганка, просто так вийшло.

- А яка тоді ваша зацікавленість у всьому цьому? Адже ви з татом конкуренти, а тепер ви станете його поручителем, я правильно розумію?

Той кивнув на знак згоди й пояснив.

- Твій тато гідний супротивник, мені цікаво було з ним змагатися. У майбутньому я планую в нього чогось повчитися. Окрім іншого, я отримаю величезний відсоток – це раз. По-друге, очікуються ще більші фінансові надходження, знову ж таки у майбутньому. Повір на слово, я маю зиск не менший, ніж твій батько.

Хоч щось визнав, і за це дякую.

- Тобто, я лише жертва обставин?

Сашко замовк на якийсь час, а потім продовжив.

- Розумій як хочеш. А по-третє, я одружуюся з тобою. І у цьому бачу лише позитивні аспекти. Нам більше не доведеться ділити сфери впливу із твоїм батьком, оскільки ми зможемо поєднати зусилля.

- Тільки майте на увазі, мій тато, як виявилося, надмірно довірливий.

- Таке часом трапляється з кожним із нас.

- Це означає, що між нами буде фіктивний шлюб, тільки на папері? І ми зможемо розлучитися через якийсь час?

- Ні! - Трохи помовчавши, відповів. - Це не фіктивний шлюб.

- Але чому? Ви ж кажете це не ваша забаганка. Значить ви теж не бажаєте такого розвитку подій. Навіщо вам тягар у вигляді мене?

- Ну чому ж, хочу.

- Навіщо я вам, ви мене зовсім не знаєте? Я вам тільки заважатиму. - Не здаюсь, й продовжую вмовляти.

- Можливо я також так думав раніше, а зараз змінив свою думку. Побачив тебе і все тут, вирішив, що настав час одружитися. Ти мені подобаєшся та й про спадкоємця настав час подумати.

Зараз він відверто з мене знущається. Тільки от мені не смішно. Дивлюся на нього й бачу, що Олександр теж не сміється. Цікаво, чи може людина нести нісенітницю з таким серйозним виразом обличчя. Невже він дійсно говорить серйозно. Або ж це така маска на його обличчі.

Він допив свою каву й тепер дивиться не перед собою, а на мене. На обличчя, шию, груди, його погляд опускається на мої руки. Їх я тримаю на столі, пальці зчепила між собою. Від його прискіпливої уваги по шкірі пробігли мурахи. Забираю руки під стіл й таким чином намагаюся приховати хвилювання, яке нахлинуло немов морські хвилі на спраглий сухий пісок. Раптом також відчула неймовірну спрагу й відпила гіркого напою зі своєї чашки, скривилась й облизала пересохлі губи.

- Поїхали додому, пізно вже. Завтра на нас чекає довгий і важкий день. - Мабуть, помітив мою незручність та притихлий стан.

Завтра довгий день, а потім довге життя і я його заручниця.

Ми вийшли з ресторану й сіли в автівку. Сидячи на задньому сидінні, розглядаю свого супутника. Може, якби ми зустрілися за інших обставин... Ні, він зовсім не мій типаж, не люблю таких чоловіків, адже у ньому надто багато «надто»: надто нахабний, надто самовпевнений і цей список можна продовжувати нескінченно. До всього він надто гарний і, без сумніву, знає про це. Має жорсткий, мужній профіль, високе чоло й тонкий ніс. Його темне волосся гармонійно перекликається із чорними, як ніч, очима, а ямочка на підборідді притягує погляд, як окремий вид мистецтва. Сам він високий та має підтягнуту статуру. З таким, хіба що, комплекс неповноцінності можна заробити, хоч я й сама нічого така, не дурненька, й, до всього, молодша на років десять.

Відвела погляд, щоб чоловік часом не помітив моєї зацікавленості до своєї персони. Ще подумає щось не те.

Їхали ми недовго, хвилин двадцять і в повній мовчанці. Нам обом є про що подумати, та й сперечатись більше не бачу сенсу. Ось так злітають з очей рожеві окуляри. Кажуть, їх неможливо зняти самостійно, вони спадають самі під тиском обставин. Так і вийшло, отримала всесвітній потиличник, і мої окуляри розсипалися на тисячі дрібних уламків.

Перед самим приїздом Олександр раптом сказав.

- Ти обрала, кого покличеш свідками на весілля?

А я, зізнатися, про це навіть не думала.

- Ні.