Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Ще є час, тільки зауваж ніхто не повинен знати про нашу ситуацію. - Останнє слово він особливо виділив інтонацією. - Подруг це також стосується.

- Тоді розв'яжіть це питання без мене, як і все інше. - Не втрималась від іронії, а потім пояснила. - Не хочу брехати найкращій подрузі. Я поясню їй усе згодом.

- Дивись сама. - Мій випад залишив без уваги.

Зовсім скоро всі переживання відійшли на другий план, адже ми дісталися пункту призначення. Олександр мав рацію, називаючи своє житло не будинком, а саме маєтком, оскільки ця садиба відома на всю округу і не в найкращому світлі. Вона побудована на початку дев'ятнадцятого століття на виїзді з міста та пов'язана з іменем великого колекціонера та підприємця того часу. Він замовив будівництво цього маєтку для своєї дружини. Кажуть, вона була душевнохворою і наклала на себе руки саме тут.

На той час жив один архітектор, який будував будинки в європейському стилі. Йому й було доручено будівництво. Подейкують, що в процесі роботи одна стіна обвалювалася й архітектор прийняв рішення замурувати там молоду дівчину, задобрити таким чином духів чи богів. Яке невігластво, таке враження ніби все сталося не сотні років тому, а тисячоліття. Що тільки не пережив цей маєток за такий довгий час свого існування, як він загалом зберігся до наших часів – загадка.

Років тридцять тому цей майже замок придбав один комерсант за смішні гроші. Самі знаєте, як усе робилося за часів перебудови, але не суть. Після цього тут провели ремонтні роботи, провели світло й інші блага цивілізації. Тільки щастя новим господарям цей будинок теж не приніс. Дружина бізнесмена повісилися, а його самого незабаром застрелили під час бандитських сутичок. З того часу будинок стояв у запустінні, не дивно, що ним лякали малих неслухняних дітей. Попри всі чутки, пов'язані із цим місцем, рік тому поширилися розмови, що якийсь дивак зважився відреставрувати будинок по-новому і навіть наважився в ньому жити.

Гарненька перспектива жити в будинку самогубців (як його тільки не називають). Тепер зрозуміло, що за дивак такий. Легше не стає з кожною хвилиною, їй-богу. Подумки перехрестилася.

Увійшовши у двір зауважила, що будівля немов кам'яний двоповерховий мішок, побудована у формі літери «П». Виконана на англійський манір, з купою кімнат та дуже маленькими вікнами. Загалом є від чого повіситися. Сподіваюся, у мене до цього не дійде. Перед будинком невелика галявина, а одна зі стін густо оповита плющем. У вікнах першого поверху горить світло.

- Ми житимемо тут? - не витримала я.

- Тебе щось бентежить?

- Ви взагалі місцевий?

- Так, я місцевий і так, я знаю історію цього маєтку. Живу тут уже понад рік, і повір на слово, ніяких привидів я не зустрічав.

- Ви точно божевільний. - Підсумувала на що він засміявся досить зловісним сміхом.

Гадай тепер чи не звела мене доля із безсердечним кровопивцем. Як на зло, уява малює потоки крові на стінах та силуети блідих замучених жінок-привидів поміж довжелезних темних коридорів.

- Я проведу тебе до твоєї кімнати, а все інше покажу завтра.

Мене провели на другий поверх у тепер уже мою кімнату. На ділі ж все виявилося не таким жахливим та моторошним, як я встигла собі уявити, та я однаково не розумію, чому я не можу цієї ночі переночувати вдома та спокійно зібрати свої речі. Хоч Олександр і сказав, що в будинку є все необхідне, але в мене навіть переодягнутися нема в що. На щастя, у ванній кімнаті знайшлися нова щітка й халат, для ночі вистачить, а далі доведеться сподіватись що тато не забариться із доставленням моїх речей.