Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Гвен, ти чуєш мене? - спитав він.

- Так, - хрипко відповіла.

- Що трапилося? Це знову були привиди? - демон уважно оглядав мене. Я відчувала, як на руці неспокійно крутиться охоронець. - Страж не зміг побачити загрози, - пояснив для мене Загір. - Лише передав мені, що ти налякана. Поясни, що сталося.

Іскри в його очах дивно заспокоювали. Але нічого сказати я не змогла. Обернувшись, оглянула порожній басейн, провела рукою по сухому волоссю, а потім попросила:

- Можемо вийти нагору?

- Звісно, ​​- швидко погодився демон. Він ще раз подивився навкруги та підвівся, допомагаючи встати мені. Але тільки зробивши крок, я зойкнула і схопилася за руку Загіра, намагаючись утримати рівновагу. Здається, впавши у порожній басейн, я пошкодила ногу. Наступати на неї було дуже боляче. Добре, хоч ногу, а не шию.

- Діла не буде, - похитав головою чоловік, а потім просто підняв мене на руки. Я встигла лише охнути й рефлекторно обійняти його за шию. А демон розвернувся і скоріше попрямував до сходів нагору.

У бібліотеці Загір посадив мене на стілець, а сам опустився навпочіпки поруч, оглядаючи мою ногу.

- Шкода, що в лікуванні демони не сильні, - похитав він головою.

- Нічого, - я нервово заправила пасмо за вухо. - Накладу тимчасове закляття і потерплю до Шедана.

- Що там сталось? - Загір знову підняв голову і серйозно подивився мені в очі. Я закусила губу, сама не знаючи, як мені пояснити те, що сталося. Подібного зі мною ніколи не траплялося, і я зовсім не розуміла, що за сутність на таке здатна. Для примари це було надто усвідомлено, для прокляття надто вибірково.

Але відповісти я не встигла. Двері в бібліотеку з грюкотом відчинилися.

- Загіре! - пролунав крик Ілліора. Ми з демоном одночасно здригнулися та обернулися на звук. Нажаханий господар будинку вибіг з-за книжкової шафи. В його очах крутилася справжня буря, коли він промовив: - Локайн зник!