Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Тепер я вже постоялець, і можу вільно гуляти готелем, щоб роздивитись все, що мене цікавить з боку гостя. Заздалегідь я виписала пункти, на основі яких складається рейтинг готелів на різних сайтах бронювання, також переглянула негативні відгуки саме нашого готелю, щоб подивитись, чи були усунуті ці недоліки. Даю собі дві доби, саме настільки я винайняла номер, щоб скласти свій рейтинг. Тож, роботу шпигуном розпочато.

***

Мої збереження ридали кожного разу, як я відкривала сайт з оренди квартир. Космічні ціни на житло трохи зменшили мої вимоги, щодо площі та деяких зручностей. Антон пропонував видати мені аванс, але я відмовилась. Керувала мною чи то совість, чи то дурість, та я не вважала правильним брати гроші, не пропрацювавши жодного дня. 

На щастя, я випадково натрапила на  варіант про сумісну оренду квартири, і  одразу написала автору об'яви, щоб не проґавити цей шанс. Крихітна, але доволі мила двокімнатна квартира в самісінькому центрі міста, це моє нове житло. Моя сусідка по квартирі молода дівчина Марічка, студентка медичного університету. Строк оренди лише до вересня, але і це мене цілком влаштовує. Поки буду тут жити, зможу не поспішаючи підшукати нове житло, і якщо з роботою все складеться добре, то і квартиру краще шукати у цьому ж районі.

Дорога від квартири до готелю, складає десять хвилин пішої прогулянки. Неабияк радію цьому, бо не треба витрачати по декілька годин на дорогу, та штовхатись у переповненому транспорті в годину пік. Попереду весна та літо, і можна буде не поспішаючи прогулюватись вузенькими та колоритними вуличками старого міста. 

А зараз я поспішаю до квартири, де на мене чекає кур'єр з моїми пожитками, компактно упакованими в чотири великі коробки з логотипом поштової служби. Я не забрала від батьків всі свої речі, бо не впевнена, як складеться моє життя саме в цьому місті, та незважаючи на це, я поки що уявлення не маю куди втулить те, що зараз лежить переді мною.

Сьогоднішній вечір буде присвячено прибиранню, розкладанню речей, і якщо вистачить сили, то не буде зайвим, сходити до супермаркету і закупитись продуктами на тиждень. Марічка не дуже полюбляє готувати, якщо зважити на порожній холодильник, тому я можу використати це на свою користь забивши його продуктами під зав'язку.

Час шпигунських ігор вичерпано, режим "Інкогніто" вимкнено, а отже завтра на мене очікує повторне знайомство з моїми колегами та довга нарада. Але це за умови, що я виживу після сьогоднішнього прибирання.

Дві ранкові кави та шматочок сиру, ось і весь мій сніданок. Як я не намагалась, не змогла змусити себе з’їсти щось ще. Попереду перший робочий день в новому колективі, і я чомусь нервую, як на екзамені. Вчора я виїхала з готелю у якості гостя, а сьогодні маю повернутись як керівник. Своє перше враження, як гість я склала, і воно не на користь готелю. Попереду ще багато роботи, але спочатку треба знайти спільну мову з робітниками, бо успіх нашої спільної справи залежить не лише від ремонту та нових меблів, а саме від їх старанної праці та самовіддачі. 

Піша прогулянка до готелю трохи розвіює думки та знімає напруження, але я все ще трохи нервую. Переступаю поріг, і тримаю курс до рецепції, де до мене вже усміхається Ліда.

- Доброго ранку, - ввічливо вітається. - Ви щось забули, чи знову до нас завітали?

- Доброго ранку, Ліда, - усміхаюсь їй у відповідь. - Насправді, я новий менеджер цього готелю. 

На її обличчі промайнула недовіра, і я її розумію. Для неї я чужа людина, що зайшла з вулиці і кидається гучними заявами. Я просила Антона зарані не повідомляти, моє ім’я, та про призначення нового керівника вони мають знати. 

- Антон Миколайович має сьогодні надіслати наказ про моє призначення, а поки покажіть, будь ласка, де знаходиться мій кабінет.

- Звісно, Аліно…, - вона трохи забарилась з відповіддю, намагаючись пригадати моє ім’я по батькові.

- Просто Аліна.

Вказую рукою, щоб вона йшла попереду, а сама слідую за нею. Поки йдемо до кабінету, дівчина оглядається на мене та можливо мріє, що я випаруюсь, але я впевнено крокую слідом. Вона зупиняється біля дверей без будь-яких написів, які б говорили, що це саме кабінет керівника. Подумки даю собі завдання замовити табличку.

Захожу в середину і перше, що помічаю, це сперте повітря через яке навіть дихати важко. А коли озираюсь навкруги то на мене навалюється повнісіньке розчарування. Кабінет не вирізняється чимось особливим, я б сказала навіть навпаки, викликає скутість та нудьгу. Відчуття наче потрапив у стареньку сільську бібліотеку. Коричневі лаковані меблі, старі кущі алое у горщиках на підвіконні, та важкі, навіть, на перший погляд, фіранки. Цікаво, хто тут працював до мене, та чи було це у цьому сторіччі, чи ще за часів динозаврів. З часом, треба буде трохи попрацювати над інтер’єром, та саме зараз це не є головним.

Призначаю збори персоналу на другу половину дня, і починаю діставати з шафи теки з документами. На столі вже не залишилось вільного місця, а я навіть і половини не витягла. Щоб розсортувати та ознайомитись з усіма записами, піде не один день, але треба з чогось починати. Щоб не відволікатись, замовляю собі обід до кабінету і знову занурююсь у перебирання папірців.

Коли у двері стукають, кидаю погляд на годинник і розумію, що таки прийшов час познайомитись зі своїми новими колегами.

- Доброго дня, - лунають по черзі голоси, коли всі проходять до кабінету.

Вітаюсь у відповідь та чекаю поки всі зайдуть. Штат працівників невеликий, та в моєму новому кабінеті не так вже і багато місця. З ранку я вже ознайомилась з особовими справами кожного з них, і тепер коли я бачу знайомі обличчя, які нещодавно дивились на мене з фотографій в особистих справах, намагаюсь згадати хто з них хто. 

Вирішую довго не затримувати людей, щоб не гальмувати робочий процес, тому коротко викладаю свої найближчі плани, стосовно майбутнього готелю та висловлюю свої побажання, щодо подальшої співпраці з ними.