Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Захар

Варто було Насті вийти з кімнати, як вона ніби розчинилася в цьому чортовому величезному будинку, навіть Кастілья не змогла її знайти. Це означало лише одне - дурна наївна дівчинка пішла за досвідченим хижаком, яких у нашому домі більше ніж хотілося б, і який вміло замітає за собою сліди, майстерно відводячи очі навіть привиду, що в принципі зробити вкрай складно через його ефірний стан. Якщо подумати і скласти всі ці факти, можна отримати солодку парочку відьма і некромант, отже мати і батько вирішили познайомитися з Настею, і досвід мені підказує що ні до чого доброго це не приведе.

До підвалу вони не пішли, вже перевірив, отже можна бути спокійним, бо саме там розташовані тортурні кімнати. Це вселяє деякий оптимізм, вони не збираються одразу вбивати відьму, у мене є час щоб її знайти, і донести до відьми необачність її вчинків та наслідків до яких вони призводять. Залишився лише один варіант - велика вітальня на першому поверсі, яку ще не торкнулося загальне запустіння і вона виглядала цілком пристойно, принаймні так було п'ять років тому, навряд чи щось сильно змінилося за цей час.

Встиг якраз вчасно, любі батьки обпоїли її своєрідною сироваткою правди, і дівчина з круглими від жаху очима вибовтула все, що б у неї не спитали. Сподіваюся вона була не дуже балакучою, або ж дія настоянки тільки почалася. Подивився на невелику, наполовину порожню порцелянову чашку, нагадування про колишню розкіш. Якщо судити про те скільки Настя випила, дія триватиме ще хвилин двадцять мінімум. Значить час вирвати дівчинку з лап цих інтриганів. Понюхавши чай, переконався що там справді відвар з таланцю, та ще щось невиразно знайоме, щось що ніяк не міг розібрати.

Мама попутно бурмотіла щось про те, що їм просто необхідно було ближче познайомитись з дівчиною. Підхопивши на руки відьмочку поспішно вийшов з кімнати, поки батько не осідлав улюбленого коня, тобто тему про повернення до академії, та спроби відмовити від походу за живою водою.

Подивився на Настю, вона здавалася більш-менш при тямі, що вже добре, у нас ще занадто багато справ, а часу до світанку в залишилось в обріз, затримуватися ж довше необхідного я не збирався. Поки ми знаходимося в цьому будинку, можна скористатися лабораторією матері і зварити сонне зілля для русалок. У польових умовах це зробити буде набагато складніше, до того ж у мертвому лісі навряд чи ми знайдемо всі необхідні трави.

-Що вони хотіли від тебе?

-Хотіли щоб я відмовила тебе йти за живою водою.

Хмикнув, навіть не сумнівався, просто вирішив переконатися. А якщо врахувати те, що Настя відповідала цілком дерев'яним голосом, вона все ще під дією відвару.

-Чому ти пішла з кімнати?

-Хотіла побути на самоті і подумати.

Вже збирався спитати про що, але передумав.Буде підло скористатися її вразливим становищем, після цього не може бути мови ні про якусь довіру з її боку, а в нас і так ситуація не проста.

Лабораторія матері знаходилася не як усі інші у підвалі, а в оранжереї, яку переробили під потреби та смаки відьми.  Тепер замість різних квітів, тут суцільно росли трави та корисні чагарники. До деяких було краще взагалі не торкатися, якщо життя дороге.

Посадив дівчину на стілець, після зілля правди був огидний відкат, на деякий час усі м'язи атрофувалися, було просто неможливо поворухнути бодай пальцем, саме тому дівчина зараз нагадувала слухняну ляльку. Дія була короткочасною, хвилин через десять вона зможе знову нормально рухатися. Якщо ж цей відвар вип'є звичайна людина, не наділена і краплиною магії, вона швидше за все залишиться паралітиком на довгий час. Дуже складно відновлювати грубо розірвані енергетичні потоки, не маючи при цьому магічного резерву, а оплату темного цілителя вони не потягнуть, світлих же у наших землях не було.

Настя поступово починала ворушити пальцями, що вже добрий знак. Вона дівчинка сильна, тому відновлення та виведення шкідливих для організму речовин пройде швидко. А поки що є час щоб донести до неї місце відьом у цьому світі, і чому небезпечно вештатися де їй хочеться без мітки господаря, яку я не ставив.

Настя

Ще ніколи не відчувала себе настільки безпорадною як зараз. Оніміння охопило все тіло, я не могла і пальцем поворухнути, до того ж язик у роті наче тяжкістю налився і відчувався як щось чужорідне. Божечки, якщо виживу точно більше ніколи нічого не питиму ні їстиму з незнайомими мені людьми.

Захар посадив мене на досить зручний стілець, сам же розташувався навпроти. Шкода що я до ладу не могла розглянути кімнату в якій ми були, бо подивитися було на що, особливо на той кущ у якого були зубасті квіти з роззявленою пащею. У спробі повернути шию, ледве не впала зі стільця.

-Тихіше, тихіше. - Захар підхопив, не давши стукнутися головою об дерев'яну підлогу. - Це скоро минеться, заспокойся.

Промичала щось нерозбірливе.

-Ти й говорити зараз не можеш?

-Угу - ствердно промичала.

-От чорт, що вона туди намішала? Це точно не класичний склад.

Він уважно вдивлявся в мої очі, щось там шукаючи і врешті-решт знайшов. Враз спохмурнів, брови похмуро зрушили до перенісся.

-Настя, я зараз увіллю в тебе краплину сили. Після цього все пройде, але я маю взяти з тебе плату, це зрозуміло?
Тим часом язик все більше набухав, і став нагадувати сардельку, тому згідно замичала. Нехай уже хоч щось зробить, інакше я просто задихнусь.

Захар обережно поклав одну руку мені на чоло, другу в районі живота, я відчула як по венах ніби жар потік, випалюючи всю отруту з крові, хоча можливо і не тільки отруту, тому що через якийсь час тіло почало горіти як в пекельному полум'ї.

-Потерпи ще трохи, майже все.

Коли мені стало здаватися що я вже трохи оплавилася, особливо одна точка на плечі горіла просто пекельно, Захар нарешті прибрав руки.

-От і все.

І справді все. Жар схлинув миттєво, варто було хлопцеві забрати руки. Хоча плече як і раніше боліло. Подивившись на нього, помітила червону, випалену на шкірі мітку, дві літери та триголовий пес.