Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Гаразд, - зітхнувши, я розпочала зняття магічних відбитків із каміння. Все ускладнювалося тим, що багато символів були затерті від часу та води, під яку колись пішов острів.
– А чого взагалі прагнули учасники цієї секти? - запитала, втомившись від мовчання. Загір не переривав мене, проходжуючись краєм урвища. Але відповів одразу й охоче, наче чекав, коли я почну розмову.
- Як і всі. Вічного життя та щастя. Не знаю напевне, але на території Ізаріди існувало багато різних сект. Ілліор сказав, що якщо тут і приносили жертви, то точно не людей чи демонів, таких фактів не було зафіксовано. І ніякого особливого галасу вони навколо себе не створювали. Хіба що один із їхніх лідерів був демон, що для нас взагалі не характерно. Зазвичай саме люди бажають очолювати такі заходи. І він навіть написав книгу, яку його послідовники шанували як святе писання. Один з екземплярів досі зберігається в бібліотеці.
Закінчивши з копіюванням ключів, я обернулася до Загіра. Виявилося, що він зацікавлено спостерігає за мною.
- Тоді мені треба до бібліотеки, - вирішила швидко. Чоловік глянув на безхмарне небо і кивнув:
- Добре. Сьогодні полагодять міст, погода хороша. Як тільки це станеться, я відправлю вас до Шедану.
- Можливо, мені треба буде затриматися, - схиливши голову до плеча, прошепотіла я і прикусила губу. Загір насупився:
- Будинок із привидами не найкраще місце для медіума.
- Ви маєте рацію, - погодилася покірливо. - Можна сказати, що це найгірше місце для медіума. Але я не хочу залишати Локайна. Особливо, коли підозрюю, що він може виявитися таким самим, як я. Сама знаю, наскільки важко бачити те, чого за запевненнями інших не існує.
Кілька хвилин ректор уважно мене оглядав, потім озирнувся на всі боки та кивнув у бік особняка:
- Йдемо. Проведу вас до бібліотеки.
Ми вирушили назад. Деяку частину шляху подолали в мовчанні, але раптом Загір заговорив:
- Місис Лурі, змушений сказати вам, - його тон мені зовсім не сподобався. Навіть сонячний гарний ліс видався сірим і страшним. - Що не зможу найняти вас як викладачку у Голданарі.
Новина не виявилася такою вже дивовижною, хоч і стало прикро. Напевно, я таки сподівалася підкорити чоловіка своїм професіоналізмом. Але якщо таке його рішення, то мені доведеться лише змиритися. Шедан великий, а Ізаріда ще більше. Зможу знайти місце, де мені радітимуть.
Але наступні слова змусили мене запнутися через власні думки:
- Це не через ваші професійні якості. Вони не викликали в мене ніяких питань. Річ у тім, що ви мені подобаєтесь, Гвенето.
Здивовано зупинившись, я звернула погляд на демона. Він теж обернувся до мене. Мені раптом здалося, що з-під ніг знову починає йти земля.
- Я ні до чого вас не примушую і не поспішаю, - швидко сказав Загір, ніби боявся, що я кинуся геть. Відразу пообіцяв: - Ви отримаєте від мене рекомендації та зможете влаштуватися до будь-якої академії Ізаріди, яку оберете. Я просто не хочу опинитися в ролі начальника, що залицяється до своєї підлеглої. Це може створити для вас багато неприємних ситуацій, а я цього не хочу.
Я все ще приголомшено мовчала. Демон склав руки за спиною, ніби демонстрував, що не стане навіть торкатися до мене без дозволу.
Маю визнати, що ректор кращої академії Ізаріди був гарний, і створював враження гідного демона. Але… річ була в тому, що я не хотіла знову проходити через те, що вже пережила.
Ось тільки як це пояснити неслухняному серцю, яке постійно намагалося збитися з рівного ритму?
Не дочекавшись моєї відповіді, Загір додав:
- Я розумію, що ви, на жаль, зовсім недавно розлучилися і переїхали іншу країну. І не поспішатиму. Я ладен чекати стільки, скільки потрібно. Просто скажіть, чи є у мене шанс?
"Ні".
Я точно знала, що маю сказати саме це. Мала розвернутися і піти, щоб закінчити з роботою, за яку розраховувала отримати оплату. А потім виїхати з цього острова.
Хоча тепер хотілося виїхати з Шедана. А може з Ізаріди. Країн на континенті багато, я зможу знайти місце в будь-якій з них.
Аби більше не підпускати нікого близько до свого серця і не живити зайві надії.
Загір вдивлявся у мої очі, бажаючи почути відповідь.
"Ні", - билося в думках. Тому що так правильно. І цим словом я могла відштовхнути цього демона, з яким не страшно навіть у будинку повному примар. А ще остаточно розбити власне серце.
Але я так і не змогла нічого сказати. Просто відвернулася та продовжила шлях. Загір пішов за мною не одразу, але незабаром наздогнав.
- Чекайте, Гвенето, - попросив він. Я зупинилася, але обертатися до нього не стала. Боялася, що не витримаю ще одного блакитноокого погляду. - Нехай він побуде з вами до вашого від'їзду з острова.
Я не одразу зрозуміла про що каже чоловік, але раптом по моїй руці щось поповзло. Від несподіванки я смикнула рукою, намагаючись струсити істоту, але зап'ястя міцно обійняв браслет. Здивовано завмерши, я оглянула золоту змійку - демонічного Стража.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.