Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Перша ніч на новому місці пройшла ідеально. Наступного дня я запланувала похід у кафе з особливої нагоди. Я хочу побачити Енді. А може, навіть познайомитися з ним по-справжньому.

- Дайно, можна тебе попросити, - завела я розмову за сніданком, - у мене буде зустріч з хлопцем, я хотіла б справити гарне враження, але не знаю, що вдягнути. Допоможеш вибрати?

- О, Есмі, звичайно! Це буде весело! А може, відразу по магазинах підемо?

- Ні, я не люблю таке, може, з мого щось підберемо. Мені просто потрібен погляд із боку.

Я не кокетую, хочу привернути увагу Енді. Нічого відвертого чи зухвалого, але мені потрібно виглядати привабливо.

- А чому Арджин із нами не снідає? – я схаменулась, коли ми вже закінчували трапезувати.

- Він у місто у справах поїхав.

- А я думала, ти забула його запросити, - тепер буду сама за цим слідкувати, аби їхзблизити. - Як ви вчора побалакали?

- Та ми майже одразу розійшлися, коли зрозуміли, що ти повертатися не збираєшся, - отакої

- Дайно! Він же тобі подобається, чому ти тримаєшся з ним так відсторонено? Він чекає від тебе сигналів.

- Ні, Есмо, у нього і без мене дівчат повно. Весь час із кимось новим гуляє. Я ж знаю.

- Але ні з ким серйозно не крутить, так? - Подруга кивнула. – Бо по тобі сохне!

- Ні, Есмо! – бачу, що її це бентежить, але вона відмахується, ніби це неважливо для неї. - Давай краще виберемо вже тобі одяг.

З'їхала з теми. Чому вона так дивно поводиться? То стрибала на хлопців у клубі, хотіла кожного в тому самому місці, де знаходила, а зараз ухиляється? Та й зрозуміло вже, що до клубу Дайна пішла через те, що побачила Арджина з іншою. Приревнувала, задумала помститися замість того, щоб зізнатися цьому хлопцеві, що закохана в нього. І, зважаючи на все, вже давно.

- Пропоную вибрати тобі щось із мого гардеробу! - Моя мила блондинка засяяла.

- Ні, - навіщось я почала відмовлятися, але подруга схопила мене за руку і потягла до своєї кімнати.

- Я навіть знаю, що тобі варто приміряти першим! - Дайна пройшлася пальцями по сукнях. - Ось це! Прям під колір твоїх очей!

- Дуже красиво, - я тримаю в руках ідеальну зелену сукню.

З першого разу мені потрапили до самого серця. Сукня шикарно сіло, я ледь не розплакалася, розглядаючи своє відображення. Колір смарагдово-зелений, глибокий, дуже привертає. Пояс підкреслив талію, це єдине, що додає жіночності, але в іншому все делікатно прикрите, ні натяку на вульгарність. Енді має оцінити. Я в передчутті.

На розпитування подруги намагалася не відповідати, хоч поговорили ми непогано. Я збиралася на «побачення» ближче до обіду. Дайна не здивувалася, чому це я так рано кудись біжу, допомогла ще й волосся укласти акуратно, але з одним заграючим локоном вздовж обличчя. Я пораділа, що в мене є подруга, яка розуміється на красі.

Близько години дня я зайняла столик у кафе, де якось обідала з Енді. Він казав, що часто сюди приходить. Залишилося тільки змусити його сісти біля мене. Маючи в руках магію, це просто. Змахнула долонею та заповнила ілюзорними відвідувачами всі порожні місця. Звісно, постаралася зробити так, щоб мою ілюзію бачив лише Енді. Чекала півгодини, але моєї жертви на обрії не виникло. Повернулась додому сумною. Від Дайни ховалася, аби не відповідати на запитання. Сукню притримала у себе, щоб повторити вихід і наступного дня. Але результат був таким самим. Почала шукати варіанти, де ще можна підлаштувати нашу випадкову зустріч. Мені хотілося, щоб все сталося природно, ніби я не готувалася до цього. Але що більше минало днів, то менш вдалою здавалася моя ідея.

- Це фіаско, Есмо, - шепочу собі під ніс, сидячи в тому ж кафе. Ось-ось і сльозу ковтну від образи. Помішую охололий чай уже півгодини. Голову опустила, роздивляюся зелені рукава.

- Біля вас вільно? Чи можна сісти? - Ті самі сірі очі прикуто дивляться на мене, а я мовчу, ніби в рот води набрала. Він згинає брови запитливо, і я висну, не вірячи своїм очам.

- Так, звісно, будь ласка, - пришла до тями, Енді сів навпроти.

Він прийшов. Я повинна радіти, але відчуваю лише хвилювання. Опустила очі на чашку, боюся подивитися на нього. Раптом зникне? Забавно, але ми зараз сидимо саме за тим столиком, за яким вже одного разу обідали. Енді робить замовлення, я створюю вигляд, що за вікном мені цікавіше.

- Дівчино, вам ще щось принести? - Офіціант, мабуть, звертається до мене.

- Ще чай, будь ласка.

- І тістечка з кремом, штук шість, не менше, - Енді додав для офіціанта, а дивлячись на мене продовжив: - Пригощаю, в якості подяки.

Цікаво, що він має на увазі? Може подяка за секс? Мої куточки губ смикнулися, але я постаралася стримати усмішку. Подумає ще, що тішуся тістечком. Хоча так, я буду рада чомусь солоденькому. А точніше буду рада всьому, що запропонує Енді. Але шість штук я не з'їм.

- Ви часто тут буваєте? - хлопець моєї мрії заглядає мені в очі, а я розтікаюся перед ним, не в змозі зібрати свої думки.

- Ні, іноді заходжу, - говорю невпевнено, опускаю очі. Ні, я не граю в безневинну жертву, я тану поруч із цим чоловіком і не знаю, як поводитися. Боюся злякати.