Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Тоді, якщо все добре, то ми можемо продовжити, – Стас грайливо посміхається, вказуючи на тюбик з кремом. Розмріявся. Тут, на грудях, я вже й сама дам собі раду, прекрасно справлюсь. Не вперше. Тому пустотливо посміхаюся, забираючи  той жовтий тюбик з рук Маєвського.

– Велике дякую, звичайно, Станіславе, але ні! Не ображайся, далі я сама! 

– Я зрозумів. Звісно, – Маєвський піднімається з мого шезлонга, повертається лицем до басейну, спиною до мене та зависає в задумі. Широко розставив ноги, розправив спину, руки в кишенях – звичка впевнених в собі, успішних чоловіків.

Так любив стояти й мій татко. Я пам'ятаю, а бабуся в ті моменти казала: «Валю, не заважай таткові, він зараз приймає важливе, відповідальне рішення…» Цікаво, яке важливе рішення зараз приймає Стас? Про що він думає? Та навряд я про це коли-небудь дізнаюся. Шкода, що ні зараз, ні потім це неможливо, а так хочеться.

Легкий вітер куйовдить його пишне волосся, розхристує на грудях білу, з тонкого льону, сорочку, а світлі лляні штани вільно сидять на ідеальній чоловічій фігурі. Ох, Стасе, ну чому, ну чому ти мене так бентежиш? І як я маю тебе забути? Наче й забуваю, коли не бачу, а поруч Віталік. Та варто лишень тобі з'явитися, глянути на мене, торкнутися чи навіть бурчати, повчати, і все починається спочатку. Невже я так ходитиму по колу вічно? Де вихід? Мовчимо, як два язичницькі боввани. Стас непорушно в задумі стовбичить навпроти, а я мовчки наношу крем на ділянку декольте та живіт... 

– Валю, я незабаром поїду додому, – озивається Станіслав, виринувши з задуми. – Ти їдеш зі мною! 

– Вибач, але ні! Я залишаюся. У нас з Віталіком ще плани на вечір. А завтра він привезе мене, – впевнено озвучую своє рішення Маєвському.

– Валю, ти чуєш мене? Ти їдеш зі мною, і це не обговорюється! – його голос звучить так переконливо. Стає зрозуміло, що рішення Стас уже прийняв і змінювати його не збирається. Але я все ще пручаюся:

– Станіславе, навіщо ти все це влаштовуєш? 

– Бо я відповідальний за тебе.

– І все?

– Так, і все! А хіба цього мало?

– Вибач, але я залишаюся. У нас з Віталіком свої плани, – з-за рогу будинку з'являється мій порятунок: Віталік прямує до мене з морозивом.